Під крилом темряви

Передісторія

Передісторія

З давніх-давен існували люди, що могли жити вічно, і ніхто не знав, звідки вони з’явилися. Вони були сильними і витривалими, могли обходитися без їжі і питва довгий час, не старіли і не були схильні до хвороб, мали неабияку силу і швидкість. І хоч було їх небагато, та кожен з них ніс свій тягар – ціну за вічну молодість. І платою ставали життя простих смертних, висмоктані з їх тіл разом із кров’ю. З плином часу все менше вічні люди були схожими на людей, бо вважали себе богами. Їхні одноплемінники почали їх боятися, недовіра, злість і страх сповнювали серця тих, хто був позбавлений щастя жити довіку. І постали люди проти, спаливши селище кровопивць і забувши про їхнє існування. Проте декому вдалося врятуватися. Звали її Камілла, і було їй тисячі літ. Стражденна, вона поневірялася чужими землями, шукаючи прихисток, поки одного разу не створила подібного собі, випадком напоївши своєю кров’ю. Нещасний сконав, але відродився в іншій подобі. Відтоді над кожним, хто заново народжувався на світ, вмираючи, тяжіло прокляття – створювати подібних собі істот, що зовні нічим не відрізнялися від людей. Були й такі, хто не витримував прокляття безсмертного життя. Поступово втратити всіх, кого знав і любив, забути про родину і прості людські радості виявлялося нестерпним випробуванням. І тоді вони знаходили тих, хто їх створив, і вбивали, повертаючи собі спокій вічної смерті. А когось самотність у нескінченності буття вбивала не гірше за кілок, устромлений у серце.

Навчена гірким досвідом, Камілла була обережна. Вона навчилася бути серед людей і не виказувати себе, навіюючи їм туман у голові після зустрічі з нею. Вона знаходила собі пару раз на кількадесят років і безжально рвала будь-які зв’язки, коли приходив час змінювати місце перебування. Обраних навчала мистецтву навіювання, а інших... Когось любила, когось убивала, когось висмоктувала, когось відпускала, когось обертала… 

Таких, як вони, люди потім стали називати “вампірами” – злими духами, які забирають не лише життя, але й душу, а про походження їхнє вже стерлися згадки навіть у найдавніших рукописах. І розплодилися вони землею, але ховали від людських очей свою справжню подобу, живучи поміж. Сонце їм не вадило, але ніч ставала сховком, бо тільки під покривом темряви могли вони вільно почуватися й продовжувати своє життя, п’ючи кривавий трунок.

Гебріел Андервуд був одним із сотень тих, кого привабила порочна краса давньої істоти, але впевнений, що єдиний, бо кохана відкрила йому секрет вічного життя. Чи було її почуття щирим, чи взагалі такі, як вона, здатні щось по-справжньому відчувати, він так і не дізнався. Його сліпа віра в любов, палке прагнення бути поруч з Каміллою навіки-віків, а потому непозбувний відчай перетворили його на монстра, про яких ходять легенди, на одного з тих, чиє саме існування противно волі небес. 

І серед тисяч ночей цей монстр мав свою мету і крізь століття вперто йшов до неї – знайти Каміллу, що перетворила його на безсмертного, витрясти з неї правду і віднайти втрачене кохання або вбити, звільнивши свою душу від тягаря вічності й крові.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше