Розділ 1. Жабокруківка

Фольк-готичний роман

...Вероніка з жахом дивилася на те, що тримала у руках. Жодних сумнівів. Дещо з тонкого білого атласу з ажурним краєм і перловою вишивкою виявилося весільною сукнею. Сльози самі собою котилися з очей, варто було знову згадати розбиті плани на майбутнє, перекреслені нещодавнім випускним балом.

«В ній мене і поховають»,  — подумки провістила Вероніка.

*****

Що її занесло до Жабокруківки? Вероніка народилася і прожила мало не двадцять років у столиці, та навіть не підозрювала про існування цього передмістя.

Звичайно, про Пирогів чули всі, а багато хто й відвідав. А як же! Музей архітектури та побуту під відкритим небом, київська пам'ятка! Сільські будиночки і хатки-мазанки під солом’яною стріхою, перевезені з різних областей України, облаштовані старовинними прядками, глиняними макітрами, оточені плетеними тинами. Дерев'яні церківки і вітряки. Поруч — народні ремесла, крамнички сувенірів і національна кухня в справжньому  шинку. Все дуже етнічно, колоритно, суворо охороняється співробітниками музею, ідеально підходить для народних гулянь та зйомок фільмів. Про те, що просто за парканом, непомітно для іноземних туристів і гостей столиці вирує сучасне життя іншого, паралельного Пирогова, мало хто замислювався.

Вероніка навіть не припускала, що їде до цієї перлини національної архітектури. Коли батьки запропонували їй для найкращої підготовки до вступних іспитів відірватися від спокус міста, друзів, інтернету й посидіти місяць десь на дачі, вона погодилася миттєво. Навіть з радістю, якщо в нинішньому пригніченому стані після випускного, вона ще здатна радіти. Проте хоч би гірку радість звістка про від'їзд, подалі від зайвих питань і випадкових зустрічей, їй достеменно принесла.

Вероніка попросила, щоб будинок батьки винайняли у найглухішому кутку, де найменше відволікаючих від навчання моментів і цікавих сусідів. Власної дачі або сільського будинку Ковальчуки не мають, та зараз це здавалося на краще. У заміському селищі все одно все знайомі, нібито й не виїжджала з міста. А тут... так, це справжнісінька глухомань. Як замовляла. Найвіддаленіший куток колишнього села Пирогова, нині передмістя столиці. Хто ж знав, що хутора, на які поділялося досить велике і стародавнє селище, раніше назвалися «кутки».

Ярівці, Гончарна гора, Сорокова гора, навіть свій власний місцевий Хрещатик! Найвіддаленіша частина, так би мовити, індустріальний район — Жабокруківка. Ані свіжого повітря, ані особливо граних краєвидів, ані тиші. Нічогенька дача!

Тера інкогніта! Що завжди була тут, лише тобі досі не пощастило переступити цю межу і побачити іншу сторону чогось, що вважалося добре відомим. Настільки відомим, що здавалося нудним і обридлим. А насправді, в тебе всього лише не було продовження мапи. Кордон пройшов там, де встановили паркан від сторонніх очей. І ось, неочікувано-негадано ти знайшла нового листа з атласу свого рідного міста, не баченого раніше.

Але для Вероніки це означало тільки бажане усамітнення. Похмурий індустріально-пустельний ландшафт відмінно резонував з її настроєм. Зайвий привід не потикатися на вулицю, а вчити вступну програму до університету. Бали у неї з усіх дисциплін високі, можна обирати будь-який факультет. Ось лишень думати ні про що, пов'язане, ані з минулим, ані з майбутнім, геть не хочеться. І, забиваючи голову навчанням, Вероніка сподівалася просто витіснити з неї всі зайві думки. А куди подавати документи і чому вчитися, їй, якщо чесно, нема різниці.

Природжена відмінниця всередині неї абсолютно не цікавилася навчанням, любителька природи не страждала від сусідства зі звалищем, товариська подружка не помічала самотності — весь відомий їй світ дійшов до межі й, здавалося, провалився у прірву.

Наче величезна дірка у асфальті, котра затягує вантажівку і ще половину житлового масиву. Вероніка ясно бачила попереду провалля і урвище. Насправді, це лише межа. Грань того самого омріяного «дорослого життя», про яке їм у школі продзижчали всі вуха під час останнього випускного року.

Раніше дівчина самовпевнено і відкрито дивилася у майбутнє. Їй здавалося, варто закінчити школу, попереду чекає найцікавіше. І найголовніше — свобода! Можливість вибору! Зрозуміло, вибір з її можливостями дуже багатий. Варто руку простягти — все твоє!

Так було ще зовсім-зовсім нещодавно. А що тепер? Де вона тепер? Хто вона?

Колишня відмінниця, колишня наречена в колишньому селі на колишніх канікулах. Так! Літо більше для неї не канікули, не воля і сонце, а якесь існування між іспитами. Наче проміж скель, які сходяться. Щойно здала випускні, готуйся до вступних. І жорсткі терміни вступу, величезна програма зі складних питань, які ніяк не вдається запам'ятати, зараз єдиний плюс в її становищі. Немає змоги і часу по-справжньому рознюнитися, опускаючись все глибше і глибше на самісіньке дно депресії й тонути... захлинаючись від жалю до себе.

А все через цей безглуздий випадок на випускному!