Поцілунок безсмертя

Тут люди, замало їхнього мислення, усе стікає та гниє, з їхніх тіл капають спогади сліз. Мені болем стікає кров з очей. Я не в силі бачити світ, він тікає від моїх ніг у простір смерті й грайливих спогадів про те, ким я був. З мене тече оцет, він роз’їдає шкіру та палить усі квіти, які в’ються біля моїх ніг. Я піднімаюсь з воронами і бачу смерть – вона усюди. Я впав мертвим янголом з відкритими очима, мої крила не в силах мене нести у країну вічних холодних мрій. Я стою над чужою могилою й дивлюсь на свіжу землю. Я не в силах змиритися з думками про сон, я бачу красу, яка торкається поцілунками моїх ніг. Я мармур. На мене падає холодний сніг.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4019 в Сучасна проза
#4248 в Різне

У тексті є: смерть, ворони, могила

Відредаговано: 19.06.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись