Поцілунок долі

Глава 1

Пролог

Це був прекрасний ранок, я сиділа біля дому з теплою чашечкою кави. Аромат кави зводив мене з розуму. Я завжди любила каву. Вона давала мені силу рухатися вперед. Надавала нових сил, навіть коли здавалося що їх уже зовсім немає. Можливо саме вона допомогла зустріти мені моє кохання. Яке я здавалося чекала усі свої двадцять років. І аромат кави нагадував мені чимось його. Я згадую ті моменти незабутнього відчуття. Коли мене захоплювало кохання, я поринала в море незнайомих мені віддчутів. Це було щось неймовірне. Наче наркотик, як залежність. Коли ти не можеш без людини, коли її немає поряд , якщо  ти не відчуваєш її подиху і тепла. Але коли він поряд я відчувала себе спокійно, відчувала тепло яке зігрівало моє серце. Обійми були найприємнішим що тільки може бути. Підтримка, любов і турбота, які назавжди залишаться у моєму серці. Я наче поринаю у вир віддчутів які поглинають усе більше.

Глава 1 

Я прокинулася з думкою що цей день такий як і всі інші  дні коли весна тільки прокидається від зими скоро не залишиться і сліду. У той день мені не хотілося нікуди іти. Я відчувала себе як та весна яка тільки прокинулася і не хотіла вставати кажучи ще п'ять хв... Але мені судилося зустріти тебе у той день. Колись я б сказала що таке не можливе, такого не може бути, та після того дня я повірила... Повірила у себе.. Довірилася тобі. Щастя приходить, і його варто чекати. Адже якщо людина не щаслива вона втрачає будь- який шанс на те щоб відчути себе живою. Житти повним життям. Кохання є одним з тих почуттів заради якого варто жити. Але тоді я так не думала. Я була трохи дивною. Завжди відчувала себе скрізь лишньою. Не любила шумних компаній. Та не знала як знайти спільну мову з потилежним полом. І улюбленою моєю фразою були слова лінивця Сіда з Льодовикового періоду 3 " Одиноко, одинокий одіночка, назавжди " Та так не вийшло, у моєму житті трапилася пригода. І що саме дивне сталося це першого квітня. Доля зіграла зі мною жарт.......  Я у той день і справді не хотіла нікуди іти, але подруга невгамовно просила мене, і я після години довгих вмовлянь  здалася. Це був звичайний вечір, затишний, спокійний. Таким вечором хочеться посидіти десь у затишному місці з чашечкою гарячої кави чи шоколаду.

Я з подругою гуляли вечірнім містом, вона невгамовно щось розказувала, правда кажучи чесно я не дуже її слухала. Думками я була десь в іншому місці, а на те що вона мені там розказвала просто казала угу, і погоджувалась навіть не знаючи на що. Я ще просто не знала що чекало мене у той вечір. І якби вона не витягла мене у той вечір хто його знає, можливо я б не зустріла своє кохання. Та якщо це доля то мені нікуди від неї не дітися, вона всеодно мене знайде, де б я не була.Так от йшли ми по вулиці , і тут моя подруга Галька каже що зараз підійдуть двоє її давніх знайомих. Сказала не бійся вони хороші, і тут мені стало не пособі. Галька була справжньою базікою яких тільки пошукати, розповідала усе що тільки можна і не можна. ЇЇ не можливо було вчомусь переспорити чи переговорити, вона була трохи вищою від мене, з чорним волосям як вороняче крило, і викрашеними кінчиками в яскраво червоний. Як вона вважала це додавало її яскравості, мені звичайно не дуже подобалося, але я не хотіла її цього казати. Тимпаче її ж подобається. А на мені був мій улюблений жовтий шарфик. Його мені подарувала мама, і мені здавалося що він приносить мені вдачу. 

Ми зупинилися біля магазину, Галька захотіла води, мабуть у горлі пересохло. Від її гомонніння я почала плутати уже власні думки, і ніяк не могла скласти їх до купи. Вона уже бігла мені на зустріч з водою і задоволеним лицем. Аж раптом я побачила його. І здається увесь світ в ту хвилину зупинився, я віддчула якесь дивне відчуття, наче щось кольнуло у серці. Він підійшов до мене і Гальки зі своїм другом . Посміхнувся та привітався- О привіт Галька, давно не бачилися, а хто це з тобою?. На що Галька відповіла- Привіт Матвію, дійсно давно. Це Аліса моя подруга. Він перевів погляд на мене, і мені чесно кажучи стало не пособі. Посміхнувся, протягнув мені руку і сказав - "Привіт, я Матвій, приємно познайомитися.-а я завмерла і не знала як видушити з себе пару слів і насилу якось промовила. - Аліса, приємно- він потиснув мою руку, його рука була надзвичайно теплою, не така як моя холодна наче в жаби, як завжди казала Галька.

Матвій..гарне ім'я, мені сподобалося.. Його друг теж привітався і представився Андрійом.

Галька як завжди почувала себе впевнено, багато говорила, розказувала захопливі історії про те як вона провела свої зимові канікули, проте як хоче здійснити свої мрії.

Я ж стояла тихо і намагалася краще роздивитися Матвія, він був високим, спортивної статури, дуже приєменою зовнішністью. Та найбільше мене захопила його усмішка, вона була дуже щирою. Він чимось мені нагадував трохи Гальку. Теж любить поговорити, завжди посміхається, і розповідає щось смішне. Ми стояли розмовляли,  ну точніше вони розмовляли я слухала і відповідала тільки тоді коли мене щось питали.

Галька тим часом випила усю воду, і від довгої розмови знову захотіла води. Спитала Андрія чи він теж не хоче і вони пішли разом до магазину. І я зрозуміла що залишилася з Матвійом на самоті. Він спочатку мовчав,а потім просто взяв мене за руку і сказав - Пішли прогуляємося.На що я від здивування кивнула так. І мабудь якби був день він би побачив моє червоне лице і втік. А дже я зажди червонію коли до менепривертають увагу.

Ми йшли тротуатом і розмовляли, чомусь мені було дуже легко з ним говорити. Не знаю чому, та здавалося що я знаю його досить давно, хоча бачила у той день вперше. Він розпитував мене про все, де я навчаюся, питав чому він раніше мене не бачив.  Потім нас наздогнала Галька з Андрієм, та нарешті напилася води і чомусь задоволено посміхалася. Мабуть щось уже задумала, у той момент як так і подумала. Ми прийшли до великої лавки під деревом. Матвій запропонував тут трохи провести час.  Тут було красиво, це особливе місце подумала я тоді. 



Кетрін Кларк

Відредаговано: 12.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись