Подруги

Розділ перший

– Ні для кого не секрет, що у світі є лише три речі, на які можна дивитися безупинно: як горить вогонь, як тече вода і як сміються діти. Три могутні стихії, найпотужніша з яких – радісний сміх щасливої дитини.

Саме з такими теплими словами мер міста звернувся до присутніх, котрі наповнили простору актову залу міського будинку маляти. Привід був поважний – Міжнародний день захисту дітей, тож усі присутні, так чи інакше, проте мали до свята безпосередній стосунок. Особливо вирізнялася трійка молодих білявок, котрі були оточені чималою кількістю журналістів – Ілона Жупанська, Жанна Беліченко та Дзвенислава Франко – фундаторки і керівники благодійного фонду «Білявки за майбутнє». Саме вони стали сьогодні головними діючими особами свята, забезпечивши подарунки дітям.

– Тож, користуючись нагодою, я хочу привітати усіх з цим чудовим святом – Днем захисту дітей. Як очільник місцевого самоврядування, хочу наголосити, що за останні чотири роки у нашому чудовому місті чимало зроблено для покращення життя наших маленьких співгромадян.

Допоки мійський війт елейним голосом провіщав про участь органів місцевого самоврядування у забезпечнні сиріток найнеобхіднішим, керівники фонду просто купались у яскравих променнях слави. Насамперед ідейна натхненниця Ілона. Вигляд націлених на неї відеокамер та виставлених перед обличчям мікрофонів діяв на дівчину просто збуджуюче. Відтак її промова струменіла підібно до гірського ручая, джурчала і наповнювала простір справжньою словесною магією.

– Чи важко вам було знайти кошти на ці подарунки? – поцікавилась одна із журналісток – середнього віку цицьката пані в окулярах.

Ілона широко усміхнулась.

– Ми знайшли небайдужих людей, котрі охоче відгукнулися на наше прохання. Хтось виділив кошти, а хтось забезпечив нас вже готовою гуманітаркою.

– А чому ви вирішили займатися допомогою дітям? – запитав високий засмаглий парубок, котрий тримав у руках мікрофон.

– Бо це наше майбутнє. Майбутнє України. У цієї малечі складна доля, багато хто залишився без батьків. Але вони не повинні почуватися самотніми та забутими. Дитина має рости повноцінним життям і мати все те, що мають діти в сім’ях.

Жанна з Дзвінкою значуще хитали головами, демонструючи оточуючим, що цілком поділяють думку Ілони.

– Зараз багато волонтерів займаються підтримкою нашої армії, добровольчих корпусів. – Мовив сивочолий чолов'яга з густими вусами. – Бо саме завядки їм у нас над головою не свистять кулі. У вас ніколи не виникало бажання допомогти нашим солдатам?

Стіль неочікуване запитання аніскільки не стурбувало Ілону. Вона виразно хитнула головою і бадьоро мовила:

– Ми теж допомагаємо армії. І будемо ще більше допомагати!

Її репліка змусила Жанну з Дзвінкою здивовано озирнутися. Проте журналісти оперативно підхопили ідею, що раптом виникла серед них.

– Справді? – здивувалась цицьката.

– Авжеж!

– І ви запросите нас у гості? Ну, щоби зробити гарний репортаж про вашу волонтерську роботу.

– Аякже! Неодмінно! – запевнила усіх Ілона.

Остання фраза викликала у подруг неабияке здивування.

– Ілоно! – Дзвінка смикнула подругу за лікоть.

– А що? – Ілона радісно заплескала повіками. – Це дуже добре. Нехай висвітлять нашу роботу.

– Ілоно! – протяжно, з неприхованим невдоволенням вигукнула Жанна.

– А хіба це секрет? Хто як не ми допоможе армії? Ми зараз саме готуємо велику партію гуманітарної допомоги для наших добровольчих батальйонів.

– То коли нам чекати запрошення? – поцікавився смаглявий парубок.

– А давайте за місяць. Чи раніше. Ми вас повідомимо.

Журналіст задоволено усміхнувся і показав оператору, аби той зняв дівчат великим планом, насамперед Ілону. Поки остання радісно шкірилася, обводячи присутніх переможним поглядом, її подруги важко ковтали повітря, перебуваючи у стані цілковитого оціпеніння.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 14.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись