Пограємо?

♡♡♡1♡♡♡

-Ок, о 9 у мене.
-До зустрічі!
Я повернулась і залетіла прямо в стіну.. це виявився прес чергового багача столичного ліцею.
Дзвінок, на екрані "Володя"(наш сімейний водій).
—Белло, сьогодні звана вечеря, спускайся.
Дякую, що запитали не зайнята чи я. 
—Белло, зайди в мій кабінет.
Я сиджу у його кабінеті вічність, а він дивиться у вікно, у мене час не безлімітний!
—Перепрошую, ви збираєтеся щось сказати?-не витримала я.
—На наступному уроці екології ти повинна вибачитися перед мною!
—Ви питимите воду з скляної пляшки, яку не мінятимите до кінця року і на кінцевому уроці я вибачусь. Гарних вікендів.-мило усміхнулась я
Хах, йому аж щелепа відвисла.Чи він думав, щодня купувати  нову пластикову пляшку води, і всіх продовжувати вчити, як екологічно жити?
—Привіт, Володю!
— Добридень, Белло.
—Будь ласка, перестань бути роботом! Поговори зі мною, як людина. Мовчатимеш вічність?-він подивився в салонне дзеркало, ми зустрілись поглядом, але не більше.
Я надягла airpords і включила свою аудіокнигу. 
—Ми приїхали.
—Сім'я вдома?
—Так.
Я вийшла з машини, припарковані навпроти дверей мого будинку.
—Усім привіт!
—Привіт, доню!- поцілувала мене мама в щічку одягаючи сережку.
—Привіт!-з іншої сторони вийшов тато заправляючи галстук і поцілував в іншу щічку.
—Де Марк?-запитала я в батьків.
—В кімнаті.-одночасно відповіли батьки.
Я піднялась в свою кімнату, точніше в гардеробну, переодяглась в білу блузу у Вікторіанському стилі Альберта Феретті, цього ж коліру класичні брюки і кросівки і заколки з перлинками. Трішки мейку і я задоволена своїм образом заходжу до брата в кімнату.
—Ти неймовірно гарна!
—Навзаєм,- справді, він виглядав просто чарівно, якщо б Марк не був моїм братом, то..
—Беллі, про що ти дцмаєш!

Запитальний погляд.
—Хах, не розкажу,- цей його погляд, я не можу -ок, я подумала, що не хочу, щоб ти був моїм братом.
—Ну в тебе й мрії, сестричко!-за секунду, він взяв мене на руки і ми сміючись врешті спустились.
—Ми ще з тобою такі молоді, подивись, які в нас вони ще  малюки,-сміявся батько, а мама з ним.
-Марк,-звернулась я до брата, їдучи вже в машині,- я сказала правду, не хочу, щоб ти був моїм братом, а чоловіком,-
запитальний погляд,-я боюсь, що не знайду цього самого або він буде не таким.
—Ну, ти чого? Мені наприклад з такою сестричкою і дружини не потрібно.
—Ти її знайдеш і забудеш про мене.
—Дурненька, звісно, не забуду. А цей самий знайде тебе і ти забудеш про мене.-ну і як з цього не сміятись?
Ми завернули в ліс і одразу по прямій відкрилась брама і вигляд на будинок.Повинна визнати, якщо б я не бачила  будинок презента 2010-2014 року, то подумала, що це він, надто пафосний.Я вийшла з машини і одразу впала, на мене налетів білий самоїд.
—І тобі привіт!-він почав мене лизати, не скажу, що я була дуже щаслива, але як можна злитись на цю милоту?
—Белло, злізь з дівчини,-такий холодний і приємний голос.
Я підняла очі і побачила цього самого хлопця, в чиї груди залетіла ще годину тому.

Як глибоке море-сині очі, погляд такий проникливий, уважний, але дивляючись на мене проявляється їхня сталева пофігістичність. Світло-каштанове волосся неслухняно спадає на чорні, широкі і густі брови гарної форми, воно довше сьогоденної звичайної  довжини, але не надто.
Легкий контраст все ж відчувається із загорілою шкірою, який ж у нього неймовірно рівномірний тон і чиста шкіра. Червоні і пухлі губи також виділяються з по-між рис лиця.
Белла(собака), злізла з мене і пішла з своїм господарем в сторону будинку. Сім'я вийшла з машини, навіть не помітивши нічого. Коли ми підійшли до будинку, двері відчинив чоловік, віку мого батька:

—Привіт, брате, який ж я радий вашому візиту!

Внутрішньо будинок виглядав не менш величніше, ніж зовні. Інтер'єр схожий на палац позаминулого століття, виконаний в світлих коричневих тонах.
—Я  друг дитинства вашого батька-Влад,- усміхаючись сказав господар дому.
—Ми дуже раді знайомству з вами,-сказав Марк.
—І вдячні за ваше запрошення,-доповнила я.
—Алексе, в тебе такі милі діти! 
Ви дружина Анна?
—Так, надзвичайно рада  зустрітись з вами, Владе!
Зайшовши у вітальню я відчула таку теплу  атмосферу: камін, плазма над ним, навпроти великий диван, а поруч, біля парамного вікна, великий декорований свічками і гарним посудом стіл . На фоні грав легкий джаз. 
Вже за 30 секунд спустилась жінка.
—Вітаю! Я Вероніка(з наголосом на передостанній склад),- вона мило обійняла мою сім'ю, а ми в свою чергу представили себе.
—Ласкаво просимо до столу, друзі!- моя улюблена фраза.
Жінка років 50-Лідія, була домогосподинею цього будинку, на сервірувальному столі  привезла стейк з м'яса, печені овочі і картоплю. Усім роздала порції і хотіла йти, як я не стрималась і запропонувала:
—Будь ласка, повечеряйте з нами.
Вероніка з Владом переглянулись і погодились. Лідія мені розчулено посміхнулась і сіла вечеряти з нами(перед тим добрала ще одну порцію). Мені стало від цього ще тепліше на душі. Він спустився:
—Доброго вечора.
Він сів просто мене. Не замітила, як перестала вдихати і видихати, кліпати і виконувати будь-які рутинні дії людини, лише дивилась на нього.

—Перепрошую,- я вилетіла з вітальні.
Зайшовши у вбиральню я  дивилась у дзеркало, спершись руками об раковину з якої текла вода(знаю, не надто екологічно, але) цей звук мене заспокоював. 
Я розуміла.., що нічого не розумію. У філософи піти явно не найкраща ідея. Та все ж, це була дивна реакція на..нього. Я дивилась у свої очі так довго, що мені стало  так лячно, що я вилетіла з вбиральньні і... впала на нього, і тілом на його тіло, і губами на його губи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше