Чернівці

Глава 1.Чернівці.
Тихий зимой вечір 1916 року. Через усе поле лунали голоси німецьких солдатів які кричали на поганій російській:-Ми кращі за вас але ви не промах. І так було кожного вечора. Сотник козачої дивізії Барбенюк разом з старшим унтер-офіцером Вороним сиділи в бліндажі у печі і роздивляючись у карту обговорювали останні події тижня. 
-Ви ж бачите, що ситуація с припасами дуже критична:Сказав з гнівом сотник Барбенюк. 
-Повірте я точно не винуватий в тому, що там на верху не дорахували припаси:відповів сотнику Вороний, нахмурено дивлячись на пічку.
-Ви знаєте, що минулого 1915 року мої козаки втратили більшу частину коней, і це не в бою а через те, що люди були голодні а припасів не було:Сказав з нотками гніву Барбенюк. 
-Так.. 1915 був для всіх поганий не тільки для козаків, але зараз інший час і ми повинні зберігати спокій.. Австріяки замислюють щось погане:Відповів Вороний. 
Після цього обидва чоловіка мовчки сиділо і у думках кожний уявляв що війні кінець і вони у себе, на рідній Україні. 
 Тиша була короткою, у бліндаж увійшов весь у снігу, молодий чоловік с гвинтівкою і промовив до Вороного. 
-Ваше благородіє ось тільки, що вернувся разом з пластунами з ворожої території:Набираючи повітря у рот сказав чоловік. 
Повернувшись до чоловіка Вороний запитав:-Ну як там? Що у них за плани на нас? 
-Хочу сказати, що Австрійський солдат якого ми взяли і почали розпитувати розказав нам дуже багато чого. 
-Говори уже:С підвищеним голосом сказав Барбенюк. 
Чоловік доповів Барбенюку і Вороному, що противник стягує артилерію і не просто а тяжку, тому треба готуватися до обстрілу. Згодом він додав, що місцеві капітани не здадуть позицію у Чернівцях так як в їх планах немає бути відступу а навіть наоборот сильна атака. 
Після цих слів Вороний покликав свого помічника який чекав на холоді у бліндажа. Помічник вмить забіг до бліндажа і с  питанням:-Що трапилось!?.. запитав у всіх. 
-Павле пусти телеграму командуванню, що ворог стягує під Чернівці важку артилерію і відступати у разі небезпеки не буде. І додай, що ми тут уже третій день чекаємо припасів. 
Помічник кивнувши головою в знак зрозумілості побіг посилати телеграму. 
 Згодом пластун разом з сотником покинули бліндаж і розійшлись в різні сторони а Вороний сидів за столом і просив Бога, щоб той закінчив війну. 
 Телеграма успішно дійшла до командування і вони як скоріше підтянули військову силу разом з припасами до Черкас. 
З часом успішні атаки до 1917 року на Австрійців перекинуло армію Барбенюка і Вороного майже під самий Львів. І під Львовом всі дізналися, що сталося  у Росії і, що зараз на Україні.