Полювання

Глава 1

Вечір. Сонце зайшло за горизонт майже годину тому. В завжди гарячому Лос-Анджелесі сьогодні падав дощ. Більшість жителів міста або сховались від дощу, або проводять вечір з коханими людьми. Лише на широких дорогах можна чути безперервний гул автомобілів. По тихій та безлюдній вуличці, яка схована подалі від допитливих людських очей, перестрибуючи через калюжі, біг 14-річний хлопець - Ед Фем. Інколи, він заглядав в автомобілі, які самотньо стояли коло дороги. Нарешті, він зупинився коло чорного далеко не нового авто.

Хлопець постукав в темне дверне скло. Воно опустилось і Ед побачив 40-річного чоловіка, який сидів за кермом. Його чорна та густа борода прикривала велику частину обличчя, але виглядала цілком непогано.

- Чого тобі?- холодно спитав чоловік грубим та накуреним голосом.

- Я щодо товару,- схвильовано відповів хлопець.

Чоловік лише кивнув. Ед сів у машину, трясучись від холодного дощу.

- Тобі ще не зарано?- спитав чоловік, оглянувши хлопця.

- В мене деякі проблеми і мені треба відволіктись.

- Справа твоя. Я в чужі справи не лізу, але я б не радив.

Чоловік витягнув з внутрішньої кишені куртки невеликий пакет з білим порошком.

- Що це?- спитав Ед.

- Новий вид. Вставляє доволі непогано і з мінімальними наслідками для здоров'я, але приймати треба регулярно.

Ед взяв в руки пакет та потягнувся за грошима.

- Скільки?- спитав хлопець.

- Дві.

Обмацавши всі кишені, Ед дістав все, що в нього було.

- В мене лише 1500.- мовив хлопець та побачив, як змінилось обличчя чоловіка,- Дай мені два місяці! Я все поверну.

Чоловік вихопив пакет з рук хлопця та вигнав його з авто.

- Завжди знав, що з малими краще не мати справ!- розлючено крикнув чоловік. Завівши двигун, автомобіль рушив з місця і через кілька секунд сховався за поворотом.

Ед деякий час стояв під холодним дощем, проклинаючи своє життя, доки не почув повільні кроки в себе за спиною. Обернувшись, хлопець побачив чоловіка в чорному плащі. Незважаючи на великий та довгий одяг, хлопець одразу звернув увагу, що в чоловіка проблеми з зайвою вагою.

- В тебе проблеми, хлопче?- спитав чоловік, тримаючи чорну парасолю над собою.

- Ні... Тобто, так,- Ед витер краплі дощу, що стікали по його обличчю,- В мене певні проблеми з грошима.

- Розумію. В наш час, таким хлопцям, як ти, важко знайти роботу. Мене звати Джон Уейн. Я керівник компанії, яка займається будівництвом об'єктів державного значення. Пішли зі мною. Я дещо покажу.

Кілька секунд хлопець вагався, але пішов за чоловіком. Вони йшли майже годину, доки не прийшли до багатого будинку, що збудований майже на краю міста. Зайшовши всередину, чоловік одразу зняв з себе верхній одяг та кинув його на вішак.

- Які гроші тебе цікавлять?- спитав Джон, проводячи хлопця у вітальню.

- Ви про що?- хлопець обережно зайшов в багату кімнату. Його увагу привернула шафа з багатьма статуетками і нагородами.

- Ти хочеш заробити на один раз чи на довгий період часу?- Джон жестом вказав на диван, а сам почав ритись в шухлядах.

- Довгий період. Я пробував різні способи, але люди не дуже хочуть брати підлітка.

- Їх можна зрозуміти.- Джон відірвався від шухляд та побачив, що Ед захоплено розглядав розкішну статуетку.- Вона дісталась мені від одного мільярдера. Ми познайомились на вечірці, яка тривала майже три дні. Так, це була розкішна вечірка. Ми зайшли в один з номерів і він попросив мене здивувати його. Я показав йому "фокус з наручниками".

- Що?- перепитав Ед.

- Я тобі покажу.

Джон вийшов з вітальні та повернувся через кілька хвилин, з наручниками, які сковували його руки.

- Зараз я зроблю так, щоб вони опинились на тобі, не використовуючи ключ чи щось інше,- Джон підняв голову Еда, щоб хлопець дивився йому в очі.

Юнак побачив різкий рух руками чоловіка і тоді ж відчув на собі холодні металеві наручники.

- Тепер твоя черга вибиратись,- з широкою посмішкою сказав чоловік.

***

Марк Шепард - молодий темноволосий чоловік з спортивною статурою, який кілька років відслужив в армії США, а зараз працює мисливцем за головами. Принаймні, колись так називали його професію. Зараз їх називають "маршалами". Сірі очі Марка з недовірою дивляться на все, що оточує його. Саме тому, все його оточення знає, що довіру цього чоловіка треба заслужити. В чоловіка не ідеальна зовнішність. На війні він отримав кілька шрамів на спині, животі та грудях. Проте, красиве обличчя з невеликою чорною бородою приваблює не одну жінку. Незважаючи на це, чоловік рідко користується популярністю в протилежної статі, хоча й не цурається статевих зв'язків.

- Ти був чудовим,- сказала красуня, що лежала поряд з ним.

Молода світловолоса дівчина ніжно поцілувала чоловіка в щоку та встала з ліжка, окутавшись в ковдру.

- Залишиш мене замерзати?- спитав Марк та мило посміхнувся.

- Я скоро. Не сумуй без мене.

Марк відкинувся на ліжку та вперше за довгий час зміг по-справжньому розслабитись. Він дивився як за вікном вже третій день поспіль падає дощ, який тільки на кілька хвилин змінювався на сонце. В такі моменти, чоловік любив згадувати, як він розкрив свою першу справу, будучи за кілька сотень кілометрів від місця злочину.

Марк встав з ліжка, потягнувся та, вдягнувшись в футболку і спортивні штани, пішов на кухню, де заварив собі кави. Він слухав, як в душі співає красуня, яку він, напевно, бачить востаннє.

"Не можна так далі продовжувати. Треба закінчити з роботою та почати нормальне життя... З іншого боку, я врятував десятки людей та затримав десятки серійних вбивць. Хто знає, скільки ще на свободі."- думав Марк, коли до нього підійшла дівчина, вдягнувшись в халат.

- Красиво,- сказала дівчина, дивлячись на місто, яке було прекрасно видно з великого панорамного вікна.- Я б залишилась з тобою довше, але мені вже треба йти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше