Полювання на брехню

Пролог

Ніч. Ліс. Я біжу не відчуваючи землі під ногами, молячись про те, щоб ноги не зупиняли. Вже зовсім немає сил, але я не можу, не маю права зупинити! Навіщо я довірилась йому? Чому...Чому я постійно така дурепа?! Теж мені в людях, бачте, розбираюсь! Правду говорив Уейн, а я... Дурепа... Не знаю, куди і скільки часу вже біжу, але добре розумію: зупинюсь, хоч на мить і мені не жити. Легені вже не витримують. Таке відчуття, що вони ось-ось розірвуться від шаленої напруги. Ще й це нестерпне відчуття спраги... В один момент я розумію, що щось змінилось. І ні, ні! Я роблю страшенну помилку! Я обертаюсь! Навіщо я це зробила? І так зрозуміло, що він мене догнав, але його безтямний погляд наводить на мене ще більше страху. Навіщо я бігла? Невже думала, що втечу?

Я відступаю назад, після чого обертаюсь і хочу побігти, але не встигаю оком мигнути, як просто кочусь з гори. Все, гра завершилась! Я не можу поворухнутися, тіло наче паралізоване, а в очах все розпливається. Чую шурхіт листя, як до мене хтось наближається. Це його спокійні і впевнені кроки, звісно, тепер йому немає чого боятися! Я не бачу його обличчя, тільки чорні туфлі, які він одягає на видатні події. Хлопець присідає біля мене і тихенько шепоче, але я чую кожнісіньке слово.

- Ти програла, Реджино!



Merveshka

Відредаговано: 31.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись