Помилка баби Люськи. Четверте оповідання циклу.

Помилка Баби Люськи. Четверте оповідання циклу "Гусятинські відьмаки."

 

– Слухай, доню, дивись . Можна зробити отак...

– Ану, давайте, рожайте.

– Підсажуємо йому гикавку. Він тако йде по вулиці, та й гикає аж від пупця, о-тоді ти підходиш до нього, а гикавка р-раз і пройшла. Він піднімає очі і баче тебе. А ти стоїш, вся така гарна, ну і далі сама вже, там, слово за слово...

– Та шо Ви мені ліпите. Я хочу настоящий приворот шоб Ви мені зробили, та шо ж за день сьогодні. Одна волшебніца відказуєцця, друга – гикавку предлагає. Дурдом. Тримайте задаток, і шоб через неділю він у мене був, як шовковий.

Баба Люська закрила за відвідувачкою двері і смачно, від усієї проданої дияволу душі, щиро виматюкалася. «От же ж таке молоде, а вже таке всціпске, дрібнесеньких колючок їй в печіночку. Не дай боже кому на ній женитися – в могилу за рік зажене», – Відьма обернулася спиною до дверей і в серцях мало не плюнула на підлогу – таки довела її до ручки та малолітня діваха. Ну що ж ти скажеш? Хлопця їй подай, от його – то вже шкода. Ще й на Вероніку наговорила з три мішки гречаної вовни побрехеньок – що вона, мовляв не взялася, бо не потрафить, а, якраз, баба Люська, то остання надія бідної, скривдженої всім світом сироти – бути разом з коханим. А той коханий тільки через свою природжену скромність (читай дурість ), не може роздивитись, яке щастя до нього валить просто з мосту.

Молоду і ранню відьму Вероніку, баба Люська поважала. Навіть не те, щоб поважала – побоювалась... Та й скажімо прямо – боялася до дрижаків в ногах. Відчути страшну силу, якою та володіла, баба могла, а своєї попросту мала небагато... Ті й же Вероніці, якщо ту розізлити – на один зуб.

Щиро кажучи вся Люськина відьомська майстерність містилася в нестриманому язиці, буйній фантазії, і абсолютній відсутності чуєчки на наслідки, викликані пашталаканням вищеозначеним язиком. Вся слава її трималася на нахабному самопіарі, настільки далекому від реальності, як сільська хата від замку Нойшванштайн. Проте місцеві тітки з радістю передавали в народ вигадані нею ж історії про свої героїчні звитяги над іншими відьмаками, упирями, перевертнями, та зловісними мертв’яками. Зазвичай клієнти приходили до неї не з такими серйозними проблемами, то ж бабі вдавалося досить вправно викручуватися і успішно провадити свій бізнес далі.

Але що ж вона могла, як відьма? А могла вона майстерно:

А) Викликати гикавку.

Б) Ну і напевно все.

Ще баба Люська могла посередньо викотити куряче яйце від переляку, і робити страшні очі, нерозбірливою скоромовкою промовляючи замовляння, в яких час від часу вигулькували всім знайомі – окіян, буян, камінь біл-горюч, та інші обов’язкові атрибути по зняттю найстрашніших порч.

Сьогодні ж справа набагато складніша. Дівчині просто так віршиків Корнія Чуковського не почитаєш в перекладі на старолемківський. Вона хоче результату.

«Вчепилася з тим приворотом, як будячина до козлячого фоста», – пробурмотіла, остигаючи.

Ще трохи постояла, прислухалася... Ніби пішла вже, ненза. І що ж тут собі порадиш? Треба шукати відповіді в павутині...

Ні, баба не збиралася проводити таємничі магічні ритуали і гадати на павутинні, зібраному на горищі. Вона мала на увазі банальний інтернет. Внук привіз їй рік тому з міста свій старий ноутбук в подарунок, допоміг підключити через супутникову тарілку в мережу, і вона, на якийсь час, зникла з реальності. Повністю випала з життя, зачарована неймовірними можливостями віртуального світу. Цілий тиждень не виходила на вулицю, хіба тільки, щоб погодувати курей і нахабного цапа Пашку, який приводив її до тями і відривав від екрану надривним, пронизливим: «Бе-е-е.» Згодом між віртуальною та просто реальністю встановився такий собі паритет, з перекосом в віртуал. Баба Люська була учасницею всіх відьомських форумів, закритих і відкритих груп в соцмережах, ще й вела власний блог на відомому порталі чаклунів, ховаючись під незрозумілим для неї, а через те загадковим і таємничим псевдонімом «Астромеридіана», який вона поцупила з одного астрологічного сайту.

Псевдонім, разом з фоткою якоїсь модельки дев’яностих років, робив чудеса. Її порад питали, з нею листувались, а кострубата мова тільки додавала дописам автентичності з нальотом древності.

От і зараз, баба Люська всілася за стіл і потаргала мишкою, щоб екран засвітився. Ноутбук вона ніколи не вимикала, бо її бісило його надто довга процедура вмикання. Кільце завантаження повільно закрутилося, і баба знову нетерпляче, але ніжно вилаялася: « Інтернет, дитинко, давай швидше, ніжки б тобі повикручувало...». Є – улюблений сайт. Що-що, а приворотів там – тьма. Вона вибрала найпростіший... Ну що тут важкого? Піти на кладовище, знайти пам’ятник з іменем таким же, як в жертви привороту, прикопати до могили річ, якої той торкався, прочитати замовляння, і – вуаля, нате вам жениха. Хоча приворот вийде слабенький, але може та дівчинина, хоч трохи тому хлопцю подобається, в такому разі може подіяти...

«Якось буде», – видала баба Люська свій фірмовий девіз і взялася переписувати замовляння в спеціальний блокнот, бо на кладовищі інтернет не ловив навіть телефон.

Четверта ранку. Чути чергове «Б-е-е» знадвору. Цап вимагає їжі. Аякже, худоба в селі рано прокидається, як і люди. Відьма ти, чи не відьма, мусиш встати і нагодувати. Тваринам немає діла до вищих сил, магій, та інших порухів душі. Підіймай фізичне тіло, і тягни його до хліва.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше