Помилка твого світу

Розділ 1

— Та плювати я хотіл, Білл, ти хоча б знаєш, від чого відмовляєшся? — Мартін роздратовано мнув папір руками, поки в навушнику налякано бурмотів вибачення їх барабанщик. Цей боягуз навіть не з'явився особисто повідомити про свій вихід напередодні такої важливої для гурту події. — Ти в своєму розумі? Яка до біса ворожка? Тобі б до лікаря, — їх менеджер Джастін тільки розчаровала  помахала головою, не відриваючи погляду від екрану монітора. Завтра в неї ітак ще буде особиста розмова з Білом, якщо Мартіну не вдасться вмовити того поводити себе як паранормальний параноїк.  — Яка бабця: У нас підписання договору через три дні. Коли ти пропоуєш нам шукати нового музиканта? В сенсі ти кидаєш слухавку? Ей!

На тому кінці лінії пролунали гудки. Мартін витягув навушник з вуха, приборкавши бажання поїхати прямо зараз до цього придурка і начистити йому пику. Подібної підстави від Білла він не очікував, тим більше у такий відповідальний момент. Спочатку решта хлопців сприйняла заяву друга за жарт, ну або за звичайне хвилювання перед відкриттям для них великого світу шоу-бізнесу, але все виявилося набагато простіше.

— Ідіот.

Мартін втомлено провів долонею по обличчі. Він не спав уже більше доби, хоча в цьому змаганні безсоння Джастін не переплюнути. Тільки за останні дві години вона змусила його бігати в забігайлівку навпроти їх офісу за їжею та черговою порцією кофеїну, бо вже майже другий день не вставала з-за комп'ютера, відправляючи копії документів усім кому тільки можна. Сам Мартін не дуже вникав у цей процес, бо заважати Джастін не ризикував.

— Не буду сперечатися, Білл той ще придурок.

— Не Білл — ти. Поганий з тебе фронтмен, якщо навіть колектив не можеш утримати, — Джастін сьорбнула свого американо і скривила губи, мабуть, кава вже добряче охолола. — Чому він вирішив піти?

— Не повіриш, — ранкова піца на смак мало чим відрізнялася від картону зі шматочком салямі зверху, але вибирати не доводилося, а менеджер своєю випічкою ділитися не збиралася. — Ворожка передбачила йому швидку смерть, якщо він продовжить грати.

Забобони, екстрасенси, ворожіння. Надприродне сприймалося Мартіном вигадкою для викачування грошей з таких наївних людей, як той же Білл. У яких безпричинне шарудіння в будинку свідчить про присутність духів, а будь-яка куплена на барахолці річ обов'язково має за собою криваву передісторію.

Якщо згадати всі розповіді барабанщика про ту дивну бабу, які він провідвідував останні роки чотири — стара добряче промила йому мізки. За ті два роки, що вони разом з Біллом винаймали квартиру, від різноманітних окультних штук вже було не сховатися. Нехай за візит ворожка брала копійки, але свої саморобні дрібнички та зілля продавала за захмарними цінами.

Іноді простодушність Білла грала групі на руку. Як, наприклад, коли той своїми безглуздими захисними талісманами забезпечив їм ідею для емблеми. Хоча, звичайно, було моторошно, коли він приніс на репетицію кулон із пташиного черепа. Мовляв, відганяє злих примар, притягує успіх, давайте тепер на початку кожного виступу пити відвар із горобини.

— Не можна залишати це безкарним, — пирхнула Джастін і крутнулась у своєму кріслі.

— І що ми можемо зробити?

— Він не отримає жодного цента з пісень, які вже лунають в ефірі. Подамо до суду за недотримання контракту.

— Але...

— Якщо він думає, що зможе просто піти без скандалу, то дуже помиляється. Як тільки підпис буде поставлено і справи підуть у гору — з'являться питання. Стоун був із нами із самого початку. Думаєш, ніхто не поставить поцікавиться причиною його відхіду? — у напівтемряві кімнати її шкіра здавалася ще темнішою.

Мартін побоювався Джастін, але свого захоплення та повагу навіть не намагався приховувати. Дівчина несла весь тягар відповідальності за колектив на своїх плечах, ніколи не боялася ризикувати, витягувала їх із затяжних творчих криз знову і знову, ніби віра в групу — найцінніше, що в неї було.

— Чи не надто це жорстоко? Адже завтра ти поїдеш до нього, хіба ні?

— Тільки заради розірвання договору, — пошкодувавши про включені сповіщення у соціальних мережах, Мартін повністю відключив телефон. У вікно їхнього підвалу хтось постукав. - Не звертай уваги. Хлопці зараз вдома, а ми нікого не чекаємо, — Джастін знову повернулася до комп'ютера. —Білл не повернеться. Я не збираюся його примушувати. Нехай хоч трохи подумає головою і вирішить сам.

— Він частина нашої групи, Джас.

-— Був нею.

Мартін був упевнений, що Джастін абсолютно серйозна і не спускатиме Біллу таке з рук. Це й лякало. Хто знає, що може статися в їхньому житті надалі. Можливо, і йому доведеться років через десять прийняти важливе для себе рішення, а єдиним виходом буде залишити групу. Нехай він і вважав музику сенсом свого існування.

Стук повторився.

Наче хтось часто стукав гілкою по склу, але на вулиці в радіусі кількох метрів не було навіть куща, хіба що сильний вітер міг принести щось із сусіднього парку.

— Не звертай уваги, — помітивши його незрозуміло звідки  взяту нервозність, прокоментувала Джастін. — Тут нас вони не дістануть.

— Хто? Фанати чи хейтери? — усміхнувся Мартін, збираючись підвестися й подивитися. — Популярність штука...

Вікно розлетілося з дзвіном таким гучним, ніби в кімнаті панувала мертва тиша, але музика незмінно тихо грала з колонок над головою, а комп'ютер звично шумів, наче нічого й не сталося. Мартін якось замислювався над тим, як страшно, напевно, звучить радіо в машині, яка потрапила в аварію. Де людські скалічені тіла, кров, обламків, а на тлі трагедії ведучий зачитує новини футболу.

Камінь приземлився на підлогу, прямо біля ніг Мартіна. Жодних примотаних до нього записок та інших примітивних дурниць. Як тільки він потягнувся до нього рукою, то раптом зрозумів, що не може рухатися.

Кінцівки налилися свинцем, кістки приклеїлися до м'язів намертво, не дозволяючи їм нормально функціонувати. Не відриваючи погляду від кругляка в оточенні дрібного скла, Мартін знову і знову намагався поворухнутися.



Villian Li

Відредаговано: 26.04.2022

Додати в бібліотеку


Поскаржитись