Помста древлянської княжни

Помста древлянської княжни

 

Донька розгромленого княгинею Ольгою древлянського князя Мала жорстоко помстилася варяжським Рюриковичам, народивши месника за свої страждання.

Відродження слов’янської династії на київському престолі почалося у ліжку вікінга — зі шлюбної ночі полоненої древлянської княжни Мали й варяжського конунга Сфендеслейфа, відомого в історії під іменем Святослава Завойовника.

Народжений від любові й ненависті їхній син Володимир виріс і захопив владу, вбивши старшого брата.

Він повернув собі (і матері!) не тільки Древлянську землю, вотчину діда — князя Мала, але й став володарем усіх слов’янських земель.

Так звершилася помста літописної Малуші варяжським зайдам, які незаконно захопили владу в Києві.

Вікінги прийшли до стольного граду Русі у 882 році. Варяжський конунг Олег підступно вбив київського князя Аскольда, ще одного скандинавського завойовника, та посів його місце.

Древлянську династію усунули від влади, й відтоді точилася запекла ворожнеча між представниками обох династій — слов’янської та скандинавської.

Наступник Олега князь Ігор жорстоко «мучив» деревлян, обкладаючи їх великою даниною.

Врешті-решт, проти правителя-здирника піднялося повстання, яке очолив відомий нам за літописами древлянський князь Мал.

У 945 році Ігоря разом із відбірною варяжською дружиною розгромили під Іскоростенем.

Ненаситного князя судили вічем і винесли смертний вирок — його прив’язали до двох дерев і розірвали пополам.

Після смерті Ігоря князь Мал відправив посольство до київського боярства зі звісткою про свою перемогу й кінець тиранії Рюриковичів.

Посли також вимагали видачі Ольги й Святослава. Деревляни запропонували династичний шлюб — князь Мал бере Ольгу за дружину, а її сина Святослава всиновлює.

Відтак дві ворогуючі династії об’єднувалися в одну й спільно правили Руссю. Та кияни не захотіли підкоритися деревлянам і підтримали вдову Ігоря.

Сама ж княгиня Ольга (справжнє її скандинавське ім’я Хельга) теж нікому не збиралася віддавати владу.

Їй допоміг соратник Ігоря варяжський конунг Сфенельд.

Тому обидва мирні посольства деревлян загинули жахливою смертю: одних живцем закопали в землю, інших живими спалили у лазні.

Причому сама княгиня нестямно раділа з мук закатованих.

Увесь наступний після смерті чоловіка рік Ольга воювала з деревлянами.

Та «кривава» княгиня ніколи б не здолала їх, якби не збройна допомога полян — наших далеких пращурів, які жили в X столітті на території нинішньої Черкащини й південної Київщини.

Варяжські й полянські полки розбили деревлян, але взяти штурмом столицю Древлянського князівства Іскоростень не змогли.

Громадянська війна на Русі затягувалася, проти влади варяжських конунгів бунтували інші слов’янські племена.

В цій небезпечній політичній ситуації Ольга пішла з деревлянами на компроміс.

Київська княгиня погодилася на самоуправління Древлянської землі й пообіцяла не карати учасників повстання, але натомість поставила вимогу: князь Мал із сином Добринею й донькою Малою відправлялися у Київ почесними полоненими, точніше, заручниками.

На таких умовах і виник нетривкий мир між Києвом та Іскоростенем.

І розгромлений древлянський князь, рятуючи рідну землю від остаточного погрому й занепаду, разом з дітьми йде у рабство до тієї жінки, яка могла бути його дружиною, але стала заклятим ворогом.

Доньку бунтівного древлянського князя назвали на честь батька — Малою. Історики вважають, що народилася майбутня мати великого київського князя Володимира Святославича напередодні війни древлян із варягами.

Однак літописці називають її Малушею.

І це зрозуміло, адже дівчина перебувала в полоні, отже, була рабинею, і тому гордовиті вікінги саме так зневажливо називали древлянську княжну.

І вона витерпіла все: і зневагу, й насмішки, і важку роботу при дворі великої княгині Ольги.

А потім стала дружиною її сина Сфендеслейфа, того самого грізного руського князя Святослава, оспіваного в легендах і переказах.

І за звичаєм свого народу роззувала в шлюбну ніч мужнього молодого вікінга, внука Рюрика, і цілувала й пестила ворога рідної землі, і завмирала й тремтіла в його міцних обіймах.

І свято вірила, що помститься їм усім.

Древлянська княжна стала дружиною князя Святослава не випадково.

Надто невпевнено почувалася княгиня Ольга на київському престолі.

Проти норманського засилля й здирства постійно бунтували сусідні слов’янські племена.

Час від часу виникали конфлікти і в самому Києві — між полянами та варяжськими загонами.

І коли підросла юна Малуша, всі відразу зрозуміли, навіщо тримала її при собі княгиня Ольга.

Правителька Русі влаштувала своєму синові династичний шлюб із древлянською княжною, щоб примирити два ворогуючих князівства й зміцнити владу Рюриковичів.

У 959 році 16-річна Малуша знову стала Малою Древлянською і другою дружиною 17-річного князя Святослава. Першою була угорська принцеса, яка народила йому двох старших синів — Ярополка та Олега.

Парадокс історії: не пройшло й 15 років із часу древлянського повстання, як Ольга бере в жони своєму синові доньку чоловіка, який скарав на смерть його батька.  

Історики переконані, що весілля Святослава й Малуші означало не тільки примирення, але й політичний союз правлячих у Києві варягів і древлянського княжого дому.

Надто небезпечними були для вікінгів лісові сусіди!

Та князь Святослав не був створений для спокійного сімейного життя.

Він кохався не в жінках, а у війні.

Гаремів не мав і не хотів витрачати на наложниць часу й сил.

Розширити кордони Русі, вийти на Дунай, утвердити свою владу в Причорномор’ї, Криму та на Боспорі, зрівнятися могутністю з найсильнішою тогочасною державою, Візантійською імперією — такі далекосяжні плани відривали князя від рідного дому, а військові походи замінили сім’ю.



Анатолій Котов

#496 в Різне

У тексті є: історія, кохання, помста

Відредаговано: 25.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись