Пролог

— А що б ти побажала, якби перед тобою з’явився справжній чарівник? — раптом запитує подруга.

— Не знаю, — я стенаю плечима. — Попросила б його фокус показати.

— Дівчата, ваша шаурма, — продавець простягає нам пакет з продуктом шкідливого харчування, яке в простолюдді зветься шаурмяу.

Погода чудова. Сонце нарешті яскраво світить після божевільних днів, повних гроз, дощів зі снігом і холодного вітру в середині березня.

У парку з поки що безлистими деревами майже немає людей. Ми сідаємо на вільну лавку й дістаємо шаурму.

Я відкушую шматочок. Доріжкою повз нас проноситься велосипедист в екіпіровці. З іншого боку від клумби сновигають мами з дітьми.

Вряди-годи весна!

Раптовий порив вітру розвіває волосся, і я хапаюся за нього, швидко рукою збираючи у хвіст, і тримаю, щоби не розтріпалося остаточно.

— Таки-так, щось пустує погода.

— І не кажи. Хотіла б я вирушити куди-небудь у тепле місце. Хоч прямо зараз, — мрійливо тягне подруга.

— Та годі. Скоро літо, море, — підбадьорюю я її.

— І все ж? — подруга повертається до мене. — Уяви собі. Тобі дали шанс виконати одне бажання.

Я замислююся щодо слів подруги. Чого б мені хотілося? У тридцять років. Любові хочеться, але розумієш, що й одній непогано. З чоловіками в мене стосунки не особливо складалися. Та що там. Два плюс два складаються відмінно, а ось мої любовні стосунки — ніяк. Не витримують мене. Кажуть, що я вмію винести мозок так, що їм потрібен психолог. А я ж нічого такого не роблю. Тільки базікати люблю, як і будь-яка нормальна жінка! Що ж тут такого?

— Так що, Рит? — подруга дивиться на мене з лукавою посмішкою на обличчі.

— Та я не знаю, — я переводжу погляд на свої руки.

Шкіра суха й обвітрена. Ніякі креми не допомагають, що б я не робила.

— Хочу ідеальну шкіру, — видихаю я, думаючи про те, що мені цього хочеться конкретно в цю мить.

— Тю, таке банальне бажання? — усміхається вона. — А я б вибрала подорожі й всіляке таке.

Я важко зітхаю. Їй би куди-небудь влізти. Я більш приземлена людина.

— Ну, помандрувала, пофоткалася — і що? — буркочу я. — Мимовільні емоції. А ось мати гарний вигляд — це діло.

— Ой, ти як завжди, — відгукується подруга й повертається до мене всім корпусом.

Застигає на місці, поки я намагаюся дожувати шматок м’яса. Я повільно переводжу на неї погляд.

Бачу, як її очі темніють в одну мить. Я не впізнаю її. Ніби переді мною зовсім інша людина.

— Тобто ти готова отримати вічну молодість… — вона посміхається.

— Що? — здивовано питаю її.

— Ідеальне тіло. І працювати не доведеться.

— Ей, ти чого? — я хмурюсь, дивлячись у її очі.

Ну не може ж мене так плющити через звичайну шаурму! Ні, я, звісно, чула про її всілякі властивості, але ж не настільки! Від неї точно ніхто ніколи не галюцинував.

— Вічна молодість, а, може навіть, і вічне життя, — її голос ніби навіть нижче звучить.

Обличчя моєї подруги спотворюється, затягуючись темрявою.

Я хочу скочити на ноги, але не можу. Тіло ніби наливається свинцем. Парк зникає. Темрява наповзає з усіх боків, оточуючи мене.

Вихор кружляє біля мене, втягуючи кудись. Відчуваю себе Еллі, яку забирає разом із будинком.

— Що ж. Чудовий варіант.

Я хочу скрикнути, але не виходить. Світ закручується в спіраль, втягує мене в себе.

Усе навколо темніє. Мить — і я падаю з лавки. Поруч шльопається шаурма. Я в темному приміщенні, яке тьмяно освітлюється зеленим світлом.

— Де я? Що зі мною?

Я підіймаюся на ноги й завмираю. Прямо переді мною стоїть згорблений чоловік у чорному одязі. Він трохи нижче мене зростом, обличчя не видно.

— Ти в моїй барлозі. Ну що? Ти тут, щоби я виконав твоє бажання, — лунає з хламиди низький чоловічий голос.

— Е-е, — тягну я. — А може не треба? Мені краще назад. Де Лєна? — мало не переходжу на вереск.

Швидко роззираюся, помічаю якісь щипці на столі.

Тільки-но смикаюся в їхній бік, як темна постать блискавично налітає на мене й хапає за руку.

— Ні-ні. Це мої дрібнички, — говорить він.

Я вдивляюся в темряву капюшона, але не можу побачити навіть очей. Намагаюся вирватися з його хватки, але він починає щось нашіптувати. Нас накриває помаранчеве світіння. Воно скручується в повітрі в клубок.

Я навіть не відразу помічаю, що мене відпустили. В голові починає паморочитися, мене нудить. Перед очима все розпливається.

— Ви всі так мрієте про ідеальну зовнішність. Усього лише потрібно було поставити правильний параметр. Самотня жінка, яку ніхто не любить, нікому не потрібна, і мріє про молодість.

Хочу сказати, що це був жарт, що не це я загадувала, але в горлі ніби клубок утворився. Ні слова не вимовити.

Моя рука починає світитися білястим світлом, воно обволікає мою шкіру. Та розгладжується, зникають усі зморшки й сухість, стає матовою і гладкою, як пластикова поверхня!

Усередині все скручується. Ні, ні. Я не хочу вмирати! Я так мало встигла. Навіщо я взагалі про це безглузде бажання сказала?

— Чудово. Лялька для утіх. Ідеальна та прекрасна. Ти запитаєш, чому саме жива жінка потрібна? Тільки ви можете дати справжні емоції й почуття клієнту, тільки ви можете подарувати справжнє задоволення! — продовжує цей божевільний, крутиться поруч зі мною. — Нічого, коли я з тобою закінчу, ти перетворишся на ідеальну та слухняну ляльку. Хто б міг подумати, що людина з іншого світу буде сумісною з цим заклинанням!

Він простягає до мене руку. З грудей виривається помаранчевий сяйнистий клубок.

Незнайомець крутить його у своїх пальцях.

— Чудово, — шепоче він. — Просто чудово, а який контроль. Пан буде радий.

Я хочу прохрипіти бодай щось, але не можу вимовити ні слова. Навіть зрушити не можу, тільки очима воджу з боку в бік. Як же я так могла утрапити? І головне — за що? Гул глушить голос чаклуна, і я не чую нічого. Перед очима темніє.