Пригоди в Понсляндії

Розділ 1. Хочеш бути понсликом?

Тася йшла широкою заміською дорогою. Сандалетки зачерпували сіро-жовту пилюку. Після дощу пилюка стала б глиною, та дощу не передбачалося. Стояла пообідня спека. Календар вважав, що вже вересень, шкільний ранець відтягував плечі, але навколо пурхало яскравими метеликами і скрекотіло цикадами повне літо. Тася була згодна з сонцем, а на календар гнівалася. Як не тягнув її шкільний портфель геть від гарячих каменів і зеленої луки, Тася наполегливо йшла вперед.

На луці квітувало чергове покоління кульбаб, вже й не порахувати яке за цей рік. На носі в Тасі жовтіла така сама густа розсип веснянок.

Похмурий настрій школярки Фантазії Полум'янко не відповідав ясному дню. Тася знайшла на узбіччі плаский камінь, сіла, зірвала бант, що стягував на її маківці густий "кінський хвіст" і сердито розпустила волосся. Тільки потім скинула ранець, дістала гребінця і намагалася вкласти неслухняні каштанові кучері так, щоб надійно прикрити вуха. При цьому з її очей самі собою покотилися сльози образи. Тася кілька разів шмигонула носом, намагаючись не розплакатися направду.

— Ти що, не хочеш бути понсликом? — почула Тася знизу тоненький, безмірно здивований голос.

Дівчинка озирнулася. Поруч нікого не було. Точніше, до самого горизонту в усі сторони нікого не було. Але ж хтось до неї говорив!

Тася роззирнулась уважніше. Зелене поле, пагорби, широка стежка, камені... і на камені позаду неї сидить велика зелена ящірка. Не тікає, а уважно з цікавістю дивиться, як Тася причісується.

— Навіщо ти так робиш? Ти не хочеш бути понслючком?

— Що? — Тася не знала, що її дивує більше: незрозуміле питання чи те, що ящірка з нею розмовляє. — Що я роблю?

— Закриваєш свої прекрасні вуха!

Тася сердито пирхнула.

— Ото вже "прекрасні"! Бачити їх не можу! Тобто, не хочу, щоб інші їх бачили і дражнили мене бридкими прізвиськами. В усьому винні дурні шкільні правила, що всі дівчатка мають носити бантики і заплітати чи зав'язувати волосся, якщо це можливо. Обов'язково підстрижуся!

— Не треба! — злякано зойкнула ящірка і навіть підскочила на місці. — В тебе тоді не буде хвоста!

— А нащо мені хвіст?

— Що за понслик без хвоста? Це ж непристойно!

— Хто такі ці понсли…чки, і чому ти думаєш, що це — я? — нарешті зацікавилася Тася.

 — З тебе вийшов би чудовий понслик, якби ти захотіла, — незрозуміло пояснила ящірка і мрійливо примружилася, наче на сонце: — В тебе такі прекрасні дані... Чубчик густий і блискучий — задивитися можна! Хвіст пишний та навіть кучерявиться. А вуха...

— Далися вам усім мої вуха! — ображено перервала Тася. Її вуха, так повністю й не приховані волоссям, почервоніли і горіли на сонці, немов сигнальні вогники.

Ящірка захоплено дивилася знизу, злегка похитуючи головою, наче загіпнотизована. Тася мимохідь подумала, що напевне це ящірка-хлопчисько. Розмовляє загадками і весь час дражниться.

— Тебе як звуть? — підозріло запитала вона.

— Ящірок. Наголос на останній склад. І особисто я дуже хочу бути понсликом. Але мене не беруть. Бо вуха...

Ящірок відвернувся.

Тася переконалася, що її співрозмовник "хлопчик". І теж чимось засмучений. Дівчинка негайно пожаліла крихітне створіння, яке вміло говорити. Простягнула руку і обережно взяла Ящірка до себе на долоню.

— Але ж ти мене чуєш, отже вуха в тебе є.

— Звичайно є! Але вони ж невидимі, прості дірочки. Ними неможливо ворушити! Бачиш? — Ящірок напружено рухав щелепами і повертав голову, щоб Тасі було краще видно. Вона уважно придивилася. З боків пласкої зміїної голівки на місці вух ледь виступали два крихітних горбка.

— Здається, трішечки ворушаться, — обережно сказала Тася.

— Ні, — зітхнув Ящірок. — Ти з жалості так говориш. Я кожен день тренуюся, але поки нічого не виходить. Неправильні в мене вуха. От якби я міг їх відростити, як хвіст...

— Якщо дуже старатися, може й виростуть. Якщо тягнути, наприклад, — похмуро зауважила Тася, згадавши про власні неприємності. — Ось мої — менше не стануть, як не силуйся. Тільки відрізати їх можна. Чи до голови приклеїти, щоб не стирчали.

— Навіщо? Для понслюка це сама краса!

— Ти так і не розповів, хто ці вухаті, ким ти так захоплюєшся.

Ящірок важливо випростався, вигнувши груди і піднявши кінчик хвоста. Він повідомив Тасі важливу таємницю:

— Понслючки — гібрид поні з віслючком, рідкісні та шляхетні істоти. У них густі чубчики, хвіст може бути кінський, тобто "понський", а може бути тонкий з китицею. Понсли маленькі, але дуже витривалі. Не такі вперті, як звичайні віслюки, а поблажливі. Понслючок може нести будь-яку поклажу. Вони дуже сильні. І гарні. Але головний секрет — понслом може стати будь-хто, якщо в нього підходящі вуха, хвіст та особливий характер. У мене хвіст нічого собі, а от вуха неправильні...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше