Пролог

Пролог

Я просто лежала на ліжку і спостерігала за тим, як чорна смола повільно сповзає по стінах. Страху не було, ні. А ось втома висмоктала вже всі залишки сил.

Скло на вікнах затремтіло, а потім, ніби за чиїмось безмовним велінням, вони по черзі самі собою відчинилися. Кімната одразу ж наповнилася свіжим повітрям з легким присмаком лаванди. Подув вітру смикнув мене за волосся і ледь відчутно полоскотав шкіру, та навіть це не змусило встати з ліжка. Я продовжувала байдуже лежати і просто гіпнотизувати стелю.

Ваза перекинулася на столі, підлога заходила ходором. Світло – єдине, що ще не піддалося на зовнішній вплив. Але я й так знала, наближається ВІН.

Від його витівок і безкінечних переслідувань я вже іноді не розуміла, де реальність, а де ігри свідомості.

Я довго боролася. Справді, довго і завзято. Але хіба можна гідно вистояти перед силами, які донедавна взагалі вважала міфом?

На підвіконні з’явився букет засохлих квітів. Пелюстка до пелюстки, кіточка до квіточки – так обережно складені та й оформлено з неабияким смаком, ніби букета справжній майстер-квіткар збирав. Темно-коричневий папір, зелена мереживна стрічка, як наче з дев’ятнадцятого століття прибув. Навкруги одразу ж замайоріли тонкі нотки прянощів і чомусь чіткий аромат сіна. Та мене і цим вже не здивуєш, такі букети я отримую постійно. Букети з того світу...

Десь у просторі заграла музика. Ну чому він постійно грає? Як вміло його руки володіють інструментом, аж мурахи по тілу. Який звук видає його віртуозна гра, ні з чим не зрівняєш. Він знає, що це моя улюблена мелодія. Була. А тепер? А тепер я відвернуся до стіни, міцно притисну подушку до себе і почну рахувати. Скоро все припиниться і настане новий день…