Притча про щастя

Притча про щастя

Це історія про дівчинку, що шукала щастя. Вона росла в люблячій родині. Не зважаючи ні на що, батьки завжди знаходили час щоб розповісти донечці казку, завжди їй допомагали. 
Одного разу, лягаючи спати, дівчинка запитала у мами:
— Матусю, а що таке щастя?
— Це коли тобі добре. В усіх щастя різне.
— А ти щаслива, матусю?
— Звісно — відповіла мама — бо в мене є ти і твій тато
Минали дні, а дівчинка все міркувала над тим, де їй знайти своє щастя.
Коли їй було шість рочків, вона зібрала великий букет квітів, поставила їх у гарну мамину вазу і віднесла у свою кімнату. Тоді вона подумала: «Я щаслива, бо в моїй кімнаті дуже гарно і чудово пахнуть квіти». 
Минуло кілька днів і квіти зав'яли. Дівчинка віднесла їх на смітник, а потім сіла і гірко заплакала. Мама, побачивши, що донька плаче, запитала:
— Що сталося, люба?
— У мене були квіти і було щастя, а тепер вони зав'яли і щастя зникло...
— Значить, воно було не справжнє.
— Чому?— здивувалася дівчинка 
— Бо справжнє щастя ніколи не зникне. Зрозуміла?
— Так.
—І більше не плакати! Добре? — мовила матуся, цілуючи доньку 
— Добре! — широко усміхнулася дівчинка
Час минав. Дівчинці виповнилося дванадцять років. На її День Народження зібралося багато-багато друзів. Вона сиділа в їх колі і розмірковувала: «В мене так багато друзів! Це і є справжнє щастя!»
Згодом, з різних причин, всі друзі покинули дівчинку. Їй було дуже сумно, але вона згадала мамині слова про те, що справжнє щастя ніколи не зникне.
Їй було вісімнадцять, коли вона вступила до вищого навчального закладу. І знову думала, що буде щасливою, адже займатиметься улюбленою справою. Здається, так і було, але дуже тяжко було розлучатися з рідною домівкою і батьками... Перебуваючи далеко, дівчина постійно відчувала, що чогось не вистачає. Тож навіть улюблена справа не принесла їй щастя. 
Минуло вже чимало років...
Батьки померли, а у дівчини вже з'явилася своя міцна і дружна сім'я... Був літній вечір, на столі, в маминій вазі,  стояв великий букет квітів, і вона згадала, як шукала щастя. І раптом, зрозуміла, що була надзвичайно щасливою, коли поруч були батьки. І тепер вона теж щаслива, бо в неї є своя сім'я. Тоді дівчина зрозуміла про що говорила мама. 
Наступного дня, стоячи біля могили батьків, вона сказала:
— Вибачте мене, мої рідні, за те, що шукала щастя яке постійно було поруч. Якби ж я зрозуміла це раніше, то змогла б щиро віддячити вам за безмежне море щастя, яке ви мені подарували...
Ми часто не розуміємо наскільки цінні для нас наші любі батьки, а коли зрозуміємо може бути вже пізно. Бережіть батьків.
 



Дроздова Валерія

Відредаговано: 11.05.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись