Прокинься..

Глава 1

Я вже не знаю, хто я... Чому саме зі мною сталося це, і кому я можу довіряти свої секрети. Мені була дана неймовірна можливість - жити паралельно два життя, але здається, що мені вдалося з тріском провалити обидва. Але давайте по порядку. Мабуть, варто представитися і розповісти про своє життя до всього цього. З цього і почнемо. Мене звуть Марія - і проклята фраза про "просто Марію" переслідує мене все життя. Хай йому грець з цим багатостраждальним серіалом!! На цій планеті його не бачив лише мій сусід по парті, але це не завадило йому запам'ятати ці слова, щоб доводити мене до сказу.

До речі, за це ім'я я повинна бути вдячна старшій сестрі. Вона обрала його з заздрості до батьківської уваги і все дитинство дражнила мене Машкою-промокашкою. У нас, звичайно, зараз чудові стосунки і я її дуже люблю, але в глибині душі я вірю в те, що в аду існує окремий котел для старших сестер і братів.

Але здається, я відволіклась. Що стосується мого зовнішнього вигляду, то тут могли б бути написані зовсім різні рядки з описом: від "богині" до "пересічної зовнішності, неспроможної привернути чиюсь увагу". І це було б чистою правдою. Моя думка про себе і про все у цьому світі часто змінюється від жагучого фанатизму до мовчазного засудження впродовж п'ять хвилин. І це завжди абсолютно щиро. Тому спробую бути максимально об'єктивною. Мені пощастило бути досить привабливою. Скоріше милою, ніж ефектною і зовсім не здатною успішно й правильно представити те, що маю.

Цього року мені виповниться 34, і я вже майже пережила удар долі під назвою "четвертий десяток". Я все ще вживаю слова "дівчинка" і "дівчина", говорячи про себе, і знищую вбивчим поглядом тих жорстоких і підступних людей, які говорять "жінка", звертаючись до мене.

Мені завжди легко давалось навчання. Тому школу і університет можна скоріше віднести до етапів мого становлення як особистості, ніж до періодів отримання освіти. А ось з цим самим становленням справи стояли не дуже добре. Якщо у когось є таракани, страхи, душевні коливання і підліткові комплекси, то я сама складаюся з них. І боротися майже немає з чим, бо саму мене за ними і не видно.

Тому саме вступ до ВУЗу був сам по собі порятунком. Я дала собі слово, що стану іншою, що стану людиною, з якою самій захотілося б познайомитися. Загубившись у книгах з психології, я створила своє нове "Я" і представила на суд людей, які нічого про мене не знали: одногрупникам, викладачам і безлічі нових знайомих. Варто відзначити, що мені непогано вдалося, і з часом я і сама повірила, що така я і є.

Я навчилась бути посміхненою, комунікабельною і бути в центрі уваги. Я завела десятки нових знайомих, які залучили мене до насиченого світу яскравих емоцій. Вони розкрили нові грані мене самої.

Чи треба було це робити? Думаю, так. Єдине, що я можу помітити після багатьох років, дивлячись на себе в дзеркало: все-таки варто було посміхатися не всім новим знайомим, або навіть меншій частині з них. Бо мімічні зморшки ніхто не скасовував. Допиваю другий літр води за добу і мажуся сумнівним кремом ручної роботи. Напис на баночці обіцяє створити диво з моєю шкірою. Сиджу і намагаюся згадати, де був той поворот, який привів мене саме сюди. Ні, ось Сашкові точно не варто було посміхатися! Ось ця глибока зморшка біля правого ока точно на його сумлінні!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше