Прокляття місяця оповні

Прокляття місяця оповні.

Вечірня пора, місяць в зеніті
Мій розум до себе тягне як магнітом
Щось дуже голодне в мені прокинулось
Коли людська сутність в пітьму укунулась

Щось рве мені тіло, щось рвется на зовні!
І очі мої колись людські, кровю наповнені,
Деруся на стіну, від болю воляю,
Від того що кігтями шкіру зриваю.

Ось нюх став сильніший, вже вовча пощека,
Учуяв зіваку, що йшов не далеко.
Побіг як навіженний, піддався прокляттю,
І враз бідолагу порвав я на шмаття.
Прокинувшись в ранці себе не впізнав
Шматок бідолахи у ліжку лежав.

Леон Мерлен

Подобається

#4672 в Фентезі

У тексті є: прокляття

Відредаговано: 07.04.2019

Додати до бібліотеки

Поскаржитись