"Подароване Серце"

Розділ 1-3

Теперішній час, літо 2007 року

1.

 

Соня лежала непритомно в лікарні уже тривалий час.

Така маленька, тендітна, вона виглядала ніби цілком здорова людина, яка просто спить безтурботним сном. Її обличчя було досить блідим, а волосся розсипалося на подушці, вона все одно залишалася красунею. Шкода, що ніхто не міг побачити її красивих блакитних очей, які вже так довго не відкривала.

На вигляд їй можна було дати не менше 25 років. Була ще зовсім молодою. А що вже встигла пережити.

Ніхто з медичного персоналу цього хірургічного відділення не міг дати жодних надій на її одужання. Кожного разу приходив лікар, перевіряв результати аналізів, дивився на її стан і мовчки виходив. І так кожного ранку уже протягом двох місяців.

Ще декілька інших лікарів також брали участь у її лікуванні, радилися стосовно методики, боролися за її життя, робили все від них залежне. Після того, що з нею сталося (чого вони точно не знали), дівчина втратила багато крові. Мала декілька переломів та синці, які були по всьому тілі. Їй наклали пов’язку на грудну клітку та зробили операцію (оскільки отримала серйозне ушкодження головного мозку), яка пройшла успішно, та не зважаючи на це вона продовжувала лежати в комі.

Щодня медсестри ставили їй крапельниці з різними препаратами, вітамінами, які підтримували її стан та сприяли одужанню. Але напевно мало статися якесь чудо, бо пацієнтка зовсім не подавала ознак життя.

Юрій заходив провідати її декілька разів. Він боявся, що коли дівчина отямиться, то розхвилюється і почне розпитувати персонал, де вона і що з нею трапилося, а цього він дуже не хотів.

Не зважаючи на те, що вона вчинила, він її пробачив, але хотів переконатися, що цього разу він постарався на славу. Був переконаний, що отримала по заслузі. Звичайно, інколи його опановував страх, що вона прокинеться, тоді він приїжджав до лікарні лише на декілька хвилин, щоб переконатися, що вона й далі непритомна. З кожним днем він чекав і надіявся, що вона помре.

Так минали дні за днями. Ніяких змін не відбувалося. Соня була в комі і здавалося, що вона давно уже покинула цей світ.

‒ Ти моє сонечко. Я знаю, що ти мене чуєш. Скоро ти одужаєш, ми заживемо як раніше. Ти ж так хотіла, щоб ми поїхали відпочивати на море.

‒ Вона вас не чує. На жаль, я не можу вам сказати нічого втішного. Усі прилади показують, що організм не працює і відмер. Якщо ви приймете таке рішення, то ми можемо від’єднати всі прилади.

‒ Що ви таке говорите. Вона не померла. Соня просто в комі і скоро прийде до тями. Навіть не здумайте нічого від’єднувати.

При людях Юра звичайно ж не виказував своїх справжніх почуттів, а вдавав із себе ніби він її чоловік, щоб ніхто не подумав про нього щось погане та не здогадався, що вони розлучені. Та й документів у нього ніхто не просив показати, медперсонал навіть не мав сумніву, що він її родич.

Цього вечора повернувся додому дуже втомлений. Ця лікарняна обстановка його пригнічувала та дратувала. Особливо запах ліків, який був настільки різким, що ним пахнув увесь його одяг. Тому мусив його одразу ж змінювати.

Увімкнув телевізор, щоб якось розвіятися і відволіктися. Прийняв душ і хотів взяти собі холодного пива, але тут задзвонив мобільний.

‒ Привіт.

‒ Привіт.

‒ Я скучила. А ти?

‒ Ну так собі. Я змучений.

‒ Ну то може я приїду і зроблю тобі масаж?

‒ Не погана ідея.

‒ Добре, котику, я скоро буду. Не скучай.

Ще будучи одруженим, Юра закрутив роман з Іриною, яка дотепер залишалася його коханкою. Добре пам’ятав їхнє знайомство декілька років тому. Тоді, того вечора, вона сиділа у кафе, пила каву, причому була сама. Висока брюнетка, карі очі, довге доглянуте волосся, коротке вечірнє плаття. Все було при ній, а особливо принадні форми. Ну як було її не помітити?

У той період його колишня дружина часто влаштовувала скандали, мовляв, де так довго був, що пізно прийшов додому, чому не відповідав на дзвінки. Вона ж вечерю приготувала і чекала його. А йому було байдуже і все. Після однієї з таких сварок і з’ясувань стосунків, він зрозумів, що йому це все остогидло, розвернувся і пішов у кафе, що на сусідній вулиці від їхнього дому. А чому б і ні? Гроші він мав, треба було якось зняти стрес, то можна було собі дозволити хоча б пива випити.

Та й навіщо слухати ті істерики? Набридло.

Із Сонею були одружені півроку. Здавалося б, що мали жити мирно і щасливо, бо були забезпечені всім – жили у двокімнатній квартирі, мали машину. Але він її не кохав. Спочатку вона йому сподобалася, потім побачив перспективу гарно влаштуватися жити у Львові. Власне тільки заради цього він і одружувався. Ще й, крім того, її тато взяв Юру до себе на фірму з продажу м’яких меблів, де була досить непогана зарплатня.

Ірину він запримітив майже одразу, як тільки зайшов у кафе. Така впевнена в собі, усміхнена, просто сиділа за столиком і відпочивала. Того вечора вони багато розмовляли, фліртували і розуміли, чим усе закінчиться. Хоча й розійшлися по своїх домівках.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше