Пролог

У химерному просторому приміщенні горіло світло. Надворі була середина дня, але промені сонця не діставались до холодної землянки. Жодного вікна чи хоча б натяку на нього не було.

Зате тут було повно магічних речей та компонентів для зілля.

Дві постаті розташувались на двох протилежних краях пишного диванчика з подушками, що зовсім не відповідав стилю навколо.

- Агов, дівчата! У нас сьогодні гості. Дивіться, кого я зустріла, - враз прозвучав ехом чужорідний голос.

Через хвилину із східної сторони, що дивно відбивалась на світлі голубуватими іскрами, показалась дівчина. В коротенькому топику та шортах із світлим волоссям, акуратно вплетеним у зручну зачіску.

Поруч неї стояла ще одна. Майже на голову вища, теж білявка, у малиновій літній сукні. Вона захоплено роззиралась довкола. Інших вся ця дивина вже давно не турбувала, тому вони всю увагу перемкнули на прибулу.

Не забули ввімкнути і небувалу настороженість.

- Лайло, хто це? - стурбовано запитала худорлява чорнявка, обернувшись. - Ти ж знаєш, чужим сюди вхід заборонений!

Вона враз перестала робити те, над чим безуспішно трудилась досі. Магія. Уміння підняти легку підвіску в повітря.

- А я й не чужа, - озвалась гостя, яка виглядала однозначно старшою за них.

Як доказ, вона зробила коловидний оберт кистею правої руки, і саме тоді жовтуватий напій у склянці на столику став гуснути.

- Ей, це ж був мій сік! - образилась інша, з пишними русявими кучерями та пишногрудою статурою. Вона теж полишила своє заняття - сортування морських перлин, і підвівшись, взяла склянку.

- Ну супер! Тепер воно як желе!

- Зате його можна їсти, - посміхнулась гостя.

- Русалка? Чекай, то ти - одна з нас? - здивовано запитала чорнявка.

- Ніксі, перестань уже бути занудою! - зробила зауваження їй Лайла.

- А що я? Лиш перевіряю. А звідки ти? Часом не із ворожої зграї?

- Та ні, я не з моря. Все життя жила тут. Але прибула до вас із дорученням від вашої зграї.

- Ого! - русява підтримала Ніксі поглядом, бо ще не чула, аби їхні сестри водились на Землі. - Та щось не клеїться. Ми можемо тобі вірити?

- Я про це не прошу. Але бачу, що прагнете зберегти таємницю. Похвально. Та боятись мене не варто. Я - Белла, і справді прибула від старших. Сподіваюсь, ви ще пам'ятаєте своїх вчителів?

Усі троє кивнули.

- Ти краще присядь з дороги, - запропонувала Лайла. - І вибач Ніксі. У неї завжди все не так, у всіх бачить підозру. І на язик гостра...

- Та нічого, я розумію, - без тіні ворожості мовила Белла, вмощуючись на стільчику навпроти дівчат. - Була у мене подруга, от цілковито схожа на тебе. Та наші дороги розійшлись і зараз ви можете знати її як старшу виховательку...

Белла зітхнула. Знала, якими словами оперувати, але в той же час їй стало тут незатишно. Бо згадала про ту дружбу, яка була роз'єднана суперечностями, сварками та земними хлопцями. Можливо й справді, кохання та магія не можуть поєднуватись...

- Я вже скучила за всіма, - журно промовила третя з них. - Так хочеться поплавати разом.

Русалка, що любила колекціонувати морські речі, на зразок білосніжних перлин чи звукових мушль, була небагатослівною. Сирена (а звали її саме так) була прив'язана більше до моря, аніж до суші, на яку їх відправили задля завдання.

Її розлучили з сестрою, зі звичним життям, тому зрозуміло, що все те вона бажала повернути.

- Хм, а у вас тут нічогенько, - поспішила Белла оцінити красу приміщення та перевести тему. Бо вони зібрались тут не для зітхань та спогадів, а для роботи.

- Справжня ілюзія моря... Не думала, що русалки так розкошують...

- А, це, - Лайла з теплотою поглянула на кам'янисті стіни, що оточували їх. - Це все Рита. Вона прихистила нас і стала навчати, поки ми тут.

- Колишня старійшина? Що ж, мудро.

- Ти знаєш її? - ще один здивований погляд Ніксі.

- Так, чула краєм вуха. У вас її не дуже і люблять.

- Та просто вони її не розуміють. А ми поважаємо цей вибір, бо відносно й самі опинились на межі двох світів, - пояснила Сирена.

- То як йдуть справи? Ви з'ясували слабке місце тритона?

- Це все, звісно, супер, та я не можу зрозуміти. Нащо питаєте? Нащо прийшли? Нам няньки не потрібні. Самі впораємось. І якщо старійшинам треба щось знати, то хай прибудуть сюди самі!

- Ніксі, як ти так можеш? - захотіла Лайла остудити пил подруги.

Вона знала, що Ніксі також сумує за морем, що найбільше винить себе у ситуації, але не розуміла. Усі вони наробили справ, багато помилялись, та зате їм тепер випав шанс на виправлення. У гіршому випадку їх взагалі могли вигнати зі Спільноти...

- Зі свого досвіду можу сказати, що ми з подругами вже побували у вашій шкурі, - Белла захотіла застерегти юних русалок. Бо бачила їхню схожість із своєю історією. А таке не мало б повторитись вдруге...

- По молодості та неосвіченості всякого наробили. Експериментували з силами. Вже повірте, це ні до чого доброго не веде. Особисто я була б дуже рада, якби у нас тоді був наставник...

- Не зважай, будь ласка, - Сирена лагідно посміхнулась, беручи до уваги слова гості. - Це вона просто біситься, бо не змогла протистояти тритонам.

- Сирено, ну я ж по секрету тобі сказала, - нервово сіпнулась Ніксі.

- Що за тритони? Їх більше, ніж один?

- Так, вони справжні, з моря, і їх четверо. Зак - земний, і поки що під контролем, а ось ці - злющі, і постійно стараються напакостити русалкам.

- Це не дуже добре. Треба повідомити зграю, - розхвилювалась Белла.

- Думаю, вони в курсі. Коли ми бачились востаннє, то старійшини обіцяли розібратись.

- А що з земним?

- О, його сили ростуть з кожним днем. Ми планували втертись в довіру, щоб зрозуміти, як він таким став, але провалились. Більше він нас до себе не підпускає. Та ці хлопці взагалі, їх дуже важко зрозуміти...

Лайла висловлювалась з невдоволенням. Бо вони планували усунути ворога швидко. Думали, що знають, як. Та вже ось кілька місяців між ними ведеться протистояння.