Розфарбуй мою долю.

Глава 1



Глава 1 

  
Анастасія усміхнулась, коли її пальці торкнулись обкладинки нової книги. Аромат паперу, якого ще ніхто не гортав, шурхіт, який заспокоював, незвідана історія, яка мала віднести у новий світ – гарантували те, що вечір буде вдалим.
   Виснажливий день сховався за горизонтом, як і яскраве літнє сонце. Дівчина нарешті могла задоволено зітхнути, всівшись на крісло і повністю розслабитись. Підігнувши втомлені ноги під себе, вона поправила окуляри, які майже злетіли на кінчик носа. Очі, які за цілий день надивились на полиці з товарами у магазині «Все для дому», хотіли заспокоїтись за читанням, але сіті, які розставив «Морфей», було важко - чи навіть не можливо контролювати. Але Анастасія, не могла відкласти книгу, про яку так давно мріяла. Цілий місяць вона відкладала по троху гроші, щоб купити собі паперовий подарунок. Вона заслужила на відпочинок і на світ, який могла подарувати книга з назвою «Зваблення дружини1». На цей раз сон отримав невеличку відстрочку.
   Хрускіт нової книги викликав ейфорію так само, як перша, друга і третя сторінки. З захопленням, поглинаючи одна за одною сторінки, вона незчулась, як голова повільно опустилась на спинку крісла.

   Перевертаючись на бік, дівчина випустила книгу і та впала на коричнево-червоний килим. Анастасія раптово розплющила очі, але одразу ж їх примружила. Темна кімната, і ледь тьмяне світло з вулиці не давали змоги роздивитись навкруги. Потерши сонні повіки, вона позіхнула. Намацавши у темряві вмикач від настільної лампи, вона увімкнула світло. Коли очі звикли до напівтемряви, Анастасія опустила ноги на підлогу. Піднявши книгу, вона незадоволено зітхнула, побачивши на кутку палітурки вм’ятину, яка утворилась від падіння з крісла.
   М’язи затекли, ноги як ватні, та ще й у животі бурчить. Дівчина розтерла руками затерплі кінцівки, і коли зрозуміла, що може іти – встала з крісла. Поплентавшись на кухню, вона відчинила холодильник, знаючи наперед, що нічого їстівного окрім йогурту та учорашньої пасти з сиром, більше немає.
_____________________________
«Зваблення дружини» жіночий роман, написаний письменницею Джанет Чапмен.

   Діставши йогурт з полуничним смаком, та узявши ложку с шухлядки, вона сіла на стілець за невеличким столом. Зрозумівши, що так не втамувати голод, дівчина дістала з хлібниці кругленьку булочку з корицею.
   Повечерявши такими «делікатесами», вона нервово усміхнулась тому, що з нею відбувається. Мрію, яку вона плекає роками – привела її сюди у цю малу, дешеву, орендовану квартирку. Якщо б її батьки взнали, як вона зараз живе і що робить заради мрії, їй би було що вислуховувати. З одного боку, вона розуміла, що треба усе розповісти батькам, але зараз ще не час. Вона переїхала у інше місто не для того, щоб швидко здатись, на неї чекає щось дивовижне, вона це знає. Треба вірити у те, що усі перепони – це шлях до справдження усіх цілей. Анастасія не мала права за першої ж нагоди телефонувати батькам і жалітись на складнощі. Її батьки вірять у неї. Її щастя – це їхнє щастя.
   Шкода, що вона не може розповісти їм, що не навчається у художній школі, у якій би мала пізнавати мистецтво. З школою не вийшло, але вчитись де-інде, вона не могла. І зізнатись батькам теж. Знаючи, що не знайде свою мрію в жодній з аудиторій університету, дівчина вибрала роботу у магазині та кафе. Хоч так вона зможе приділяти час своїм картинам. Тому, вона вміло брехала мамі й татові, що вона живе у гуртожитку, який надає художня школа і все в неї просто чудово.
   Добре, що вона заприятелювала з одною дівчиною з роботи, і тепер вони разом винаймають квартиру. Одній їй би було не під силу платити за житло, платити за комунальні послуги, та ще й купляти харчі. Пощастило, що завтра буде зарплатня і вона накупить чогось смачненького. Але спершу їй потрібно добряче виспатись – завтра важкий день.
   Прийнявши душ та почистивши зуби, Анастасія позіхаючи, пішла до кімнати, де розложила диван і постелила ліжко. Впавши у нього без задніх ніг, вона закуталась у ковдру і дозволила «Морфею» забрати у світ кольорових снів.

   Перші промені сонця прокрались на подушку Анастасії, і та через закриті повіки примружилась. Натягнувши на себе ковдру, вона скривилась і незадоволено застогнала, згадуючи, що сьогодні у неї пів робочого дня у магазині «Все для дому», а у вечері перетворення у офіціантку у кафе неподалік. Нагадати про це – захотів і будильник своїм голосним дзеленчанням.
   Опустивши ноги на підлогу, і потягнувшись за телефоном, вона вимкнула будильник. Подивившись на сусідній диван, вона зрозуміла, що Дана не ночувала вдома. Це не вперше, видно знову у її хлопця батьки поїхали у заміський будинок і вона залишилась у нього.
   — Щастить тобі Дано. — Весело промовила дівчина, і пішла до ванної умитись.
   Одягнувшись і попивши чаю з булочкою, Анастасія вибігла з квартири. Зачиняючи двері, вона впустила з рук повну кіпу паперу. Закотивши очі до стелі, вона невдоволено видихнула. Нахилившись, щоб позбирати свої малюнки, вона почула кроки, які наближались до неї.
   — Привіт красуне! — весело усміхаючись, сказав до неї сусід.
   — Привіт «Шерлок». — Піднявши очі на симпатичного хлопця, привіталась навзаєм вона.
   Нахилившись до неї, він поміг позбирати папірці.
   — Ну, як сьогодні натхнення є? — узявши один листок, він пробігся очима по цікавому кресленню сусідки.
   — Почекай, не дивись! — Анастасія вихопила, аркуш і сховала його до іншої купи змальованих папірців. — Сьогодні «Муза» приходила, але чекає своєї черги.
   — Чому? — це звучало риторично, бо у нього вже була відповідь. — Знаю, знаю. Ти поспішаєш на роботу, і ніколи писати. Правильно?!
   — Ну не дарма у тебе прізвисько «Шерлок». — Засміялась Анастасія.
   — Ось тримай, — він віддав останній листок, який файно ховався на сходинку нижче.
   — Дякую. — Вона встала і хлопець зробив теж саме. — Вибач, маю бігти.
   — Ти здається сьогодні на двох роботах.
   — Ага. — Її плечі опустились від згадки про важкий день, який на неї чекає. Довгий, виснажливий робочий день. — Я ж кажу - найрозумніший, найкмітливіший детектив.
   — Ну… Якщо чесно, у тебе в сумці виглядають два бейджики. — Розвівши руками, засміявся він. — Але все одно дякую. Моя дедукція мене ніколи не підводить. — Хлопець демонстративно поправив краватку, цим самим підкреслюючи свої слова.
   — Ой, Остапе, Остапе. — Засміялась вона і додала: — Зустрінемось. Па-па.
   — Па-па, красуне.
   Вибігаючи на вулицю, і находу заховуючи папірці до сумки, вона бігла до трамвайної лінії.
   Всівшись у трамвай, вона зітхнула. Жар вдарив у щоки – біг не її фішка, тим-паче під сонцем. Ранок видався надмірно жарким, що ж тоді очікувати в полудень?
  
   — Усім привіт! — Привіталась Анастасія, увійшовши до кімнати, де зазвичай персонал переодягається і обідає.
   — Привіт сонце. — Цмокнувши мимохідь подругу, Дана натягувала на себе футболку з надписом «Усе для дому». — Вибач, не попередила, що не буду ночувати вдома. Просто телефон «сів», а потім я була дужеее зайнята. — Підморгнула вона, підкресливши свої грайливі натяки.
   — Ну це ясно. — Відсунувши комірець Дани, Анастасія провела пальцем по синцю від палкого цілунку її хлопця.
   Дана засміялась, а потім поправила комірець, щоб приховати наслідки вдалого вечора.
   — От вже пустунка! — розсміявшись, Анастасія почала знімати через голову білу майку.



Анна Харламова

Відредаговано: 18.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись