Рубрика "Кохання".

Розділ 1

«Ніколи не бійтеся щось міняти в своєму житті. Іноді це корисно, іноді приємно. А іноді — необхідно.»

Джерело: Інтернет.

Перший день квітня нарешті приніс довгоочікуване тепло. Сонце заполонило усю кімнату, так і просило, щоб розплющити очі. Уже тиждень, як Наталя приїхала із свого містечка у Львів. Глибоко вдихнувши, дівчина знову переконалася, наскільки вона скучила за цим містом. Тут і повітря особливий запах має, і люди інші, та все навколо дивувало і захоплювало.

Рік тому,  після закінчення університету, Лія покинула це місто, вернулась у своє містечко і спробувала жити звичайним життям. Вона б, звичайно, цього не робила, якби одразу знайшла роботу, але з цим ділом було трудно. Небажання їхати зі Львова давило аж сльози на очах з’являлись, та реальність була безжальною. В рідному місті мама домовилась, щоб взяли її доньку у місцеві газету. Лія витримала там рік, та останні місяці були справжньою каторгою. Тиждень тому вона твердо вирішила, що звільняється, повертається у Львів, хай там що кажуть батьки.

Поставити перед фактом матір було ризиковано, та чим швидше це зробити, то буде менше боліти, так себе переконувала дівчина. Вираз обличчя Євдокії Петрівни донька не забуде ще довго, оту невдячність, яку випромінювала уся її постава, неможливо було перетравити. Та поступатися Наталя не збиралась, вона уже не дитина і може сама вирішувати, знову ж таки себе переконувала.

З таким ото бойовим настроєм і поїхала у Львів, де на неї чекала подруга Неля, з якою в пісочниці ще гралися.

Квартира, яку винаймала Неля, була старого зразка, як вона часто говорила. Меблі не нові, ремонт теж давно роблений, але вигляд мала пристойний. Та й дві кімнати за таку ціну, гріх було б проґавити. Тому, як вона тільки почула, що Лія вертається, так одразу і прихистила.

Інтуіція підказувала Наті, що сьогодні буде незвичайний день, чи то весна так на погоду в душі впливала. Так чи інакше, настрій був прегарний, усмішка не сходила з обличчя, енергія виливалась за край.

  • Ну, подруго, які плани на сьогодні? — Неля жувала свій чорний хліб із авокадо, запиваючи свіжим апельсиновим соком. Лія застрибнула на стілець, перед тим обійняла кучеряву подругу, мало не задушивши її при цьому.
  • Перегляну оголошення щодо роботи, а потім ввечері на курси.
  • Так нічого і нема?
  • Ні. Фрілансер непогано, але...
  • І гроші досить таки хороші, Нат, визнай, дістаєш. Не розумію, навіщо тобі та робота в газеті? Чи де ти там хочеш?
  • Бо я про це мріяла з самого дитинства. Я хочу бути журналісткою, дізнаватися щось нове, показувати світ, — Неля знала цей погляд подруги, вона захопилась, а промова затягнеться. Вона поспіхом встала і підсунула стакан із соком ближче до Нати. — Випий, дорогенька. А мені пора на роботу.
  • Нель, ти коли сьогодні прийдеш? Знову пізно?
  • От не треба... Я працюю над дисертацією. Па, цілую.

Лія догризала шматок червоного болгарського перцю, в плані було допити сік, піти засісти за ноутбук, щоб пошукати роботу. Кожен ранок проходив однаково: втупитися в монітор, щоб чого не пропустити, провести так кілька годин, приготувати вечерю і йти на курси фотографії.

Годинник показав чотирнадцяту, розчарування так і нахлинуло, бо усе було,  як і вчора, і день перед тим, і ще день перед тим. Лія уже починала сумніватися, що правильно зробила, кинувши роботу в газеті. Неля їй так і сказала, як тільки та ступила на поріг, «треба було спершу роботу тут знайти, а тоді уже кидати все і сваритися з тіткою Євдокією". Тепер вона розуміла, що занадто піддалася бажанням, не врахувавши реальної ситуації.

Та Лія трималась за той оптимізм, що залишився, зв’язала своє довге волосся у високу ґульку на голові,  і побігла на кухню готувати вечерю.

Дуже вигадувати страву якось сил не було,  зварила гречку і зробила салат до неї. Неля сьогодні мала прийти пізно, тому ближче до п'ятої Лія уже почала збиратися на курси. Вона вірила або сподівалася, що додаткові навички допоможуть знайти роботу. Спочатку це було, як щось потрібне, та заняття за заняттям об’єктив щораз більше манив. Так, курси стали прекрасним відволікаючим моментом від проблем.

Оскільки на дворі нарешті справжнє тепло, Лії хотілося витягти із шафи щось справді весняне, але ризикувати йти лише в одній легкій біленькій сукенці в дрібні квіточки не насмілилась, накинула на себе джинсовку, зав’язала високий хвіст, закинула все потрібне в сумку, і поспішала вийти, щоб встигнути на маршрутку.

Курси проходили в самому центрі міста, викладачі були дуже приємні і видно було, що люблять своє діло. Якраз групу, куди попала Наталя, чекав сюрприз. Викладач, який мав мати в них заняття раптово виїхав, а на заміну йому дали іншого. Лія ставилась до цього, по суті, ніяк. Їй то, що з того, що поміняли, вона і попереднього не знала, але усі решта орали від почутого прізвища — Стець. Підслухавши, розмову двох дівчат з її групи, Лія зрозуміла, що цей Стець дуже відомий фотограф в місті. І не лише в місті. Так ще й симпатичний, за оцінкою тих двох дівчат.

От уже тиждень, як Остап Стець навчає простих смертних мистецтву фотографії, для Наталі нічого особливого не має в його навчанні, а про інших представниць слабкої статі такого не скажеш. Тільки от пріоритети в Лії зараз це робота, а не стосунки. Та й стосунки якось ніколи їй не дуже виходили. Їх то в неї було всього двічі, і то, якщо врахувати літні побачення з однокласником, які ж у вересні і закінчились.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше