Різдвяні пригоди кота Дуся

Орхієрія

Жив-був в одній родині не великий і не маленький, не сіренький і не біленький котик. Звали його Дусь. Він був двокольоровим – жовтий з чорним і з великими зеленими очима. Полюбляв рибу, м`ясо, тобто як усі котики любив ласощі. А чому Дусем звали спитаєте ви мене. Все дуже просто. Коли він «розмовляв», то крім «няв» в нього якось дивно виходило «дусь». Що воно означало ніхто не знав, але це було так кумедно. То ж так його і назвали. Цей непосидючий і дуже цікавий до всього кіт завжди потрапляв у якісь халепи або пригоди, і йому завжди все сходило з лап. Але одного разу сталася така пригода, про яку ще й досі говорить все містечко. Ось послухайте. 
Все почалося буденно, навіть якось нудно. Господиня нашого котика Поліну готувалася до Різдва, а саме готувала святкову вечерю. Дусь, як справжній майстер їй допомагав. То на стілець залізе, щоб щось зі столу поцупити, то під ногами вештається. Він добряче розсердив свою господиню, і вона вирішила випустити його на прогулянку. Дусь був ще тим розбишакою, тому йому весь час хотілося відкрити нові землі, побувати в незвіданих далях. Тим паче, що скоро Різдво, час коли відбуваються дивовижні речі. Саме через це, опинившись на засніженій вулиці, він вирішив діяти. Як вважав сам кіт, він вже засидівся вдома і час вирушати в подорож. В пошуках пригод Дусь вирішив податися до Проклятого лісу. Це була дужа страшна частина мальовничого міста Орхієрія, де жив зі своєю господинею наш герой. Самі жителі міста кажуть, що в цьому лісі живе нечисть і його треба обходити десятою дорогою. Але Дусь рідко коли слухав людей. Спочатку подорожі ніби все було добре, але потім почало щось відбуватися. Ліс почав густішати, а згодом і взагалі стало майже неможливо пробратися через хащі. Дусеві стало страшно, але свою подорож на цьому він не закінчив. Кіт наполегливо йшов далі. Через деякий проміжок часу він побачив багаття, навколо вогнища сиділи люди. Проте вони були якісь не звичайні. Люди були в чорному і говорили на дивній мові, зовсім незрозумілій  нашому герою. Дусеві стало лячно і він дременув звідти чимдуж, куди лапи вели. Він помітив, що через верхівки дерев пробивалося світло. А сяяла це, як він потім здогадався, Різдвяна зірка. Біг він довго і зупинився нарешті на якомусь полі. Що ж це таке? – подумав Дусь – Всю Орхієрію бачив, карту вивчав, після лісу повинне бути озеро, а не поле. А перед ним будинки. По довжині ліс неосяжний, я не міг його перебігти. Якщо це так, то де ж я тоді? Дусь почав передчувати своїм нутром щось негарне, але продовжував розмірковувати. Я ж уранці вийшов, то чому ж зараз ніч? І куди сніг подівся? Цікаво що відбувається? Мабуть треба відпочити до ранку, а завтра буду розбиратися. 



Даяна Данартіс

Відредаговано: 29.12.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись