повний текст казки

Різдвяні пригоди руденького кошеняти
Після довгого солодкого сну руде кошеня прокинулось і відкрило свої жовтенькі оченята.  В  кімнаті було зимно і темно, лише бліда смужка місячного світла лягала на духмяну ялинку через мереживо фіранок. У  сріблястому світлі тьмяно виблискували ялинкові прикраси.  Кошеня, яке в темряві здавалося зовсім сірим, підвелося  і почало  вивчати кімнату. Йому  було лячно. Кошеняті захотілось якнайшвидше піти з цього незнайомого  місця. Раптом воно помітило яскраву смужку світла на підлозі. І кошеня підбігло до ледь причинених дверей, звідти лилося світло.  Звідкись запахло смачним, кошеня побігло ще швидше і опинилося в яскраво освітленій кімнаті, де на столі стояли святкові страви. Руденьке  спробувало дістати до них, але маленька лапка тільки ковзнула по мереживу скатертини. Біля весело співаючої  плитки поралася незнайома жінка. Добре, що вона стояла до кошеняти спиною й не помічала його. Мале тихенько стрибнуло на стілець, зі стільця на дерев’яне підвіконня й поглянуло у вікно. Густі сині сутінки сходили на землю і змішувалися з лапатим снігом. На небі з-за хмар ледь-ледь  помітно виблискувала маленька зірочка, а вздовж вулиці привітно горіли ліхтарі. За вікном було людно, всі посміхалися, весело розмовляли, поспішали додому до різдвяної ялинки. У домівках загоралося світло, у вікнах з’являлися силуети мешканців, у кожного було своє свято, своя історія. А кошенятко було зовсім самотнє. Йому дуже захотілось покликати цих людей, щоб вони звернули на нього увагу. Раптом руденьке помітило, що пара, яка здіймалась над чайником повільно випливає через відкриту кватирку. Кошеня прудко плигнуло на перетинку кватирки. Його обдало холодним морозним повітрям й маленьке несміло зробило крок…
 Допитливе кошеня летіло до землі, йому було дуже страшно. Воно злякалося, що зараз розіб’ється. Але маля не впало на тверду холодну кригу, а опинилося в чиїхось  ніжних і теплих руках. Налякане і здивоване, воно почало озиратися навкруги. Отямившись кошеня побачило, що його тримає янгол. Він пригорнув руденького до себе і тепло посміхнувся нерозумному кошеняті. Маля зрозуміло, що янгол врятував його і вдячно замуркотіло. Янгол  обережно опустив кошеня на землю. Лапки пройняв колючий холод. Руденьке озирнулося, але янгол вже зник. Й воно поблукало незнайомою дорогою.
Вітер став різким і пронизливим, сніг сипав й сипав, обліплюючи ніжне хутро кошеняти. А воно все йшло далі віддаляючись від своєї домівки. Дорога зникла, навкруги був тільки сніг. Стали танути й яскраві вогні міста, тільки в маленьких віконцях околиці ледь-ледь блимало світло свічок. Руденьке зовсім знесилило, воно спробувало сісти відпочити, але холод ще сильніше дошкуляв йому, мале підвилося й повільно поблукало далі. Раптом кошеня помітило, що щось ледь ворухнулось в кучугурі снігу. Воно придивилося й побачило, що це таке ж маленьке, як і воно, кошеня, тільки сіреньке. Сіреньке було засипане снігом і зовсім замерзло. Руденьке почало розгрібати навколо закляклого кошеняти  сніг.  І сіреньке відкрило оченята, і підвилося на лапки. Кошенята вирішили що підуть далі разом, так буде веселіше.  Дорогою сіреньке  розповіло, що воно народилося на вулиці і  ніколи не мало дому.  І тоді руденьке зрозуміло, що там де сьогодні було тепло и затишно, напевно  і був його дім. Від цієї думки його огорнув смуток.  Раптом стежина повернула в бік і кошенята опинилися на маленькій вулиці, де не було жодного ліхтаря, а хатинки тісно тулилися одна до одної. Друзі  застрибнули на ганок однієї з хатинок й зайшли в  шпаринку незачинених дверей. Вони опинилися в невеликій  кімнаті. Дарма що у пічці весело тріскотіли дрова, тут було доволі прохолодно. На старому ліжку тепло закутана лежала хвора дівчинка. Вона радісно дивилася на маленькі гілочки ялинки прикрашені старенькими іграшками. Гілочки стояли у глиняному горщику на маленькому столику, накритому   білою скатертиною. Дівчинка знала, що сьогодні вона не отримає подарунок на Різдво, тому що батьки витратили всі свої гроші на її лікування. Але вона раділа святу і  вірила що незабаром одужає.  Сіреньке  плигнуло на постіль до дівчинки. І вона радісновигукнула: « Мамо, поглянь, яке чудове кошеня і зовсім одне! Давай його залишимо собі.».  Дівчинка ніжно погладила його  і мале  замуркотіло. Так сіреньке кошеня знайшло собі дім і родину. А наше руде кошеня зітхнуло і пішло далі.
Руденьке все блукало. Воно дуже втомилося і знесилене лягло на холодний сніг. Озирнувшись навкруги кошеня помітило, що воно вже йшло цією дорогою. Отже, воно повертається додому! Невимовна радість охопила маля і додала йому наснаги. Кошеня підвелося і попрямувало назустріч місту. Ось  вже і кам'яна бруківка, і знайомі ліхтарі підбадьорюють його своїми вогниками. 
Незабаром кошеня опинилося на великій площі. Маля підійшло до яскраво сяючої  вітрини, де красувалися сотні смачних і гарних тістечок. Поряд з ним стояв хлопчик і з захопленням дивився на цю красу. Хлопчик усміхнувся кошеняті. Руденькому він здався добрим і веселим, й воно вирішило познайомитися з ним. Але хлопчика покликали друзі, і він побіг не озираючись. Враз кошеня помітило, що на хлопчика  мчить екіпаж. Маляті стало дуже страшно й воно щосили  занявчало. Й сталося диво, хлопчик  почув його попередження і вчасно відскочив в бік від екіпажу. Потім озирнувся з вдячністю  на руденького і побіг далі. Незабаром площа знелюдніла, тільки запізнілі  перехожі поспішали додому, навіть сніг і той став менше сипати. Кошеняті стало  сумно, йому хотілось додому, але воно безнадійно заблукало. Руденьке поглянуло на небо, там яскраво сяяла зірка й наче всміхалася йому. Раптом біля нього з’явився янгол. Він взяв кошеня на руки й ніжно обійняв.
  Його розбудили яскраве світло і гомін дитячих голосів. Кошеня відкрило свої жовтенькі оченята і озирнулося навкруг. Воно лежало серед  подарунків, під пухнастою,  сяючою сотнями вогників,  ялинкою. Діти кинулися до своїх подарунків. Та ось один із хлопчиків помітив руденьке кошеня й з радісними вигуками підхопив  його на руки. Й кошеня впізнало у ньому того хлопчика, який ледь не потрапив під екіпаж. Це був його рідний хлопчик. Руденьке нарешті повернувся додому. Здавалося вся кімната сяяла від щастя. Хлопчик високо підняв  руденьке кошеня й воно побачило на верхівці різдвяної ялинки янгола, який усміхався своєму нерозумному кошеняті.