Сефирот у вогні

Сефирот у вогні

До храму наближався юнак, обличчя якого було всіяно шрамами. Він був північної зовнішності й з тривким болем в очах.

-Вальзаре, я маю тобі розповісти свою історію.

Вальзар відірвався від пергаменту і загострив погляд на незнайомцеві.

-Я слухаю.

- Я Танкред із Сицилії. Не питай мене, якими дорогами мене носив вітер. Я бачив храм чорної діви, араби мене познайомили із втраченими рукописами античності.

-Ти бастард?

-Так. Я знаю, що ти боїшся темного світанку й вічного погляду з того закритого дзеркала, через яке ти побачив грішні душі в пеклі.

- А про Іштар тобі щось відомо?

- Її завезли купці – ти знаєш звідки.

-Так, Алавіти –  у них був той культ, який до них перейшов від єгипетських жреців.

-Ти знаєш про скульптуру, яка топилася  в криках жертовного вогню?

-Демони існували завжди, вони міняли обличчя в кожній культурі й несли у собі її пам'ять, як ваза несе в собі глину.

-Архаїка завжди стікає кров'ю, як і будь-яка епоха. Я читав усі 50 євангелій та не зустрів слідів віри в своїй душі.

-Цікавість – це перший крок…, – біля образу згасли свічки і зник запах троянд.

-Він знає твої тремтіння. Вульгата з тобою?

-На які мощі молитимешся в час смерті?

-На фіміам.

-Одержима, яка була тобі не байдужа, нажаль, не була очищена святими дарами перед смертю.

-Хто проводив обряд?

-Він загорівся підчас  упокійної месси від свічки – вогонь був неземний.

-Як її звали?

-Ліліт.

-Чому?

-Вона прокляла хрест. Ти знаєш, яка за це розплата. Мушу тебе покинути, але маю надію, що ми ще зустрінемось.

-Я бачив тебе там.

Танкред вийшов з похмурої зали з холодними думками. Бібліотека ордену не могла нічого нового йому розповісти, він залишив кілька дописів у трактаті «Про природу смерті». Зокрема, він написав: «Коли чуєш дитячий сміх і невідомі голоси на мертвій мові, твій час близько».

До храму наближався юнак, обличчя якого було всіяно шрамами. Він був північної зовнішності й з тривким болем в очах.

-Вальзаре, я маю тобі розповісти свою історію.

Вальзар відірвався від пергаменту і загострив погляд на незнайомцеві.

-Я слухаю.

- Я Танкред із Сицилії. Не питай мене, якими дорогами мене носив вітер. Я бачив храм чорної діви, араби мене познайомили із втраченими рукописами античності.

-Ти бастард?

-Так. Я знаю, що ти боїшся темного світанку й вічного погляду з того закритого дзеркала, через яке ти побачив грішні душі в пеклі.

- А про Іштар тобі щось відомо?

- Її завезли купці – ти знаєш звідки.

-Так, Алавіти –  у них був той культ, який до них перейшов від єгипетських жреців.

-Ти знаєш про скульптуру, яка топилася  в криках жертовного вогню?

-Демони існували завжди, вони міняли обличчя в кожній культурі й несли у собі її пам'ять, як ваза несе в собі глину.

-Архаїка завжди стікає кров'ю, як і будь-яка епоха. Я читав усі 50 євангелій та не зустрів слідів віри в своїй душі.

-Цікавість – це перший крок…, – біля образу згасли свічки і зник запах троянд.

-Він знає твої тремтіння. Вульгата з тобою?

-На які мощі молитимешся в час смерті?

-На фіміам.

-Одержима, яка була тобі не байдужа, нажаль, не була очищена святими дарами перед смертю.

-Хто проводив обряд?

-Він загорівся підчас  упокійної месси від свічки – вогонь був неземний.

-Як її звали?

-Ліліт.

-Чому?

-Вона прокляла хрест. Ти знаєш, яка за це розплата. Мушу тебе покинути, але маю надію, що ми ще зустрінемось.

-Я бачив тебе там.

Танкред вийшов з похмурої зали з холодними думками. Бібліотека ордену не могла нічого нового йому розповісти, він залишив кілька дописів у трактаті «Про природу смерті». Зокрема, він написав: «Коли чуєш дитячий сміх і невідомі голоси на мертвій мові, твій час близько».

Усміхнувшись Танкред побачив на вівтарі золото Комнінів, який привіз Роберт Ґвіскар. Його думки кружляли над іконою вівтаря із зображенням архистратига Михаїла, який стояв на кажанових крилах і, здавалось, не помічав погляд, кинутий на нього. Він відчув, що очі також дивились і на нього, усміхалися й спокушали мріями та ілюзіями. На мечі він побачив гравюру, яка зустрічалася у римських літописах  Гая Плінія Децимуса часів війни за Парфію – один символ йшов за людством усю історію. Потім він побачив такий самий знак у мармурному надгробку та відсунувши при світлі факела він побачив у руках лицаря храму Соломона алмаз із корони батька зла. Танкред вкрився потом і заховавши дорогоцінний камінь у скриню від золотої чаші зник у темряві ночі.



Йогонес де Сіленціум

#2172 в Сучасна проза
#2121 в Різне

У тексті є: париж, янгол, тінь

Відредаговано: 28.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись