Шум

Шум

   Ігор знову не спав. Ось уже цілий тиждень він лягає близько другої години ночі, не знаходячи собі місця і прислухаючись до всього. У квартирі стіни тонкі — він може чути навіть те, як скрипить ліжко сусіда, як зітхає той, хто там лежить. Вдень це не так помітно: вони з Мілою гуляють, дивляться фільми, роблять якусь роботу. З приходом ночі Ігор відчуває страх і напругу. Звуки набувають форму, стають гострими. Турбують. Міла спить. Після перших вечорів вона перестала звертати увагу на дивну поведінку свого хлопця, тому що або не чула, або не хотіла помічати всього цього. Зрідка це була молодь, або якісь алкоголіки під вікнами під'їзду. У такі моменти Ігор просто закривав вікна, проклинаючи себе за слабкодухість. Але останнім часом страх став докучати занадто сильно. Спроби заснути з музикою в навушниках не увінчалися успіхом: крізь ритм улюблених пісень він чув дещо стороннє і відразу ж натискав на «стоп» на сенсорному екрану мобільного плеєра. Ілюзорна тиша нібито говорила в такі моменти: «спи спокійно, немає ніяких шумів, все добре». А потім знову починалося.
   Це нагадувало баси. Ритмічне постукування десь знизу, або зверху, Ігор намагався визначити джерело звуку і не міг. Сьогодні десь після половини першої він знову почув знайомий стукіт. Ігор пройшов у ванну, умив обличчя, сяк-так одягнувся. Його трясло від страху. Він боявся звуків, але сам не знав чому і з яких пір. Саме тут, у Міли в квартирі страх перетворювався у справжній жах. Звичайно, він зобов'язаний з'ясувати, хто це пізньої літньої ночі заважає спати йому і його коханій дівчині! Адже вони рідко можуть побути одне з одним, а тут — цілий місяць відпустки. Він був упевнений, що Міла все чує. Просто не подає виду, щоб не бентежити його, або не змушувати вирішувати проблему.
  Ігор притулив вухо спершу до однієї стіни, потім до іншої, після чого прийшов до висновку, що музика грає не на їхньому поверсі. У тапочках він тихо вийшов на сходову площадку, закриваючи за собою двері. Тут постукування були чутні краще — звук точно йшов зверху. Стиснувши кулаки, Ігор піднявся сходами на наступний поверх. Зупинився навпроти дверей з червоною оббивкою. Здається, тут. Так, точно. Зібравшись із силами, Ігор почав стукати, поступово нарощуючи силу ударів кісточок об м'яку тканину. Через дві хвилини двері відкрили. На порозі з'явився кремезний лисий чоловік.
   — Музику по-тихіше зробити можна? — Виштовхнув з себе заготовлену фразу Ігор.
   — Яку музику?!
Далі послідувала відбірна лайка і погроза фізичної розправи. Після того, як чоловік відкрив двері в свою квартиру, музика не стала голосніше, вона все ще була віддаленою. Усвідомивши це, хлопець мовчки позадкував і пішов до сходів, щоб піднятися на наступний поверх, не звертаючи увагу на тираду лисого сусіда. Тепер він не ризикував стукати відразу ж, спершу довго прислухався. Це нагадувало дитячу гру «тепло-холодно», коли один учасник сховав предмет, а інший шукає його під коментарі «тепліше ... ще теплішаючи ... Нііі, а ось тепер вже взагалі холодно!».
   Звук вів його все вище і вище. Ігор прислухався до кожних дверей, тихо крокуючи сходами і намагаючись не втратити звукового сліду ритмічних постукувань. На останньому, дев'ятому поверсі, він вже чітко міг чути, як вібрують стіни. Джерело музики точно знаходилося за дверима з коричневої обшивкою без номера. Ігор підняв руку, щоб постукати, і зауважив, що двері привідчинені. Нерішуче він штовхнув їх, роблячи крок всередину приміщення. Він зіткнувся з абсолютною, відчутною темрявою. Чорнота була настільки густа, що світло лампочки з під'їзду не сягало нутрощів квартири, неприродна темрява огортала все простір всередині. Постукування стали значно голосніше. Він штовхнув двері далі, пролунав характерний скрип. Хтось голосно застогнав всередині темної кімнати. Ігор відскочив назад за мить до того, як з темряви на нього вилетіло потворне обличчя мерця. Шкіра з нього повністю злізла, крові не було. Очні яблука вивалилися з орбіт, відсутні щоки, ніс і волосся. Повністю обпалена рука схопила його за плече, Ігор хотів кричати, але не міг. Машинально він відштовхнув від себе це щось і кинувся бігти сходами вниз. Відсахнувшись назад, мрець відразу ж кинувся за ним. Схлипуючи і хриплячи щось нерозбірливе, спотворена людина, з тіла якої на ходу випадали шматки плоті, неслася за Ігорем, все скорочуючи дистанцію. Сходові майданчики змінювалися, Ігор майже стрибав униз, намагаючись не оступитися на черговому повороті, біг і біг, сподіваючись встигнути вибігти з будинку до того, як його наздожене знівечене тіло переслідувача.
  Опинившись біля виходу з під'їзду, Ігор зрозумів, що двері замкнуті. Він швидко натиснув на кнопку, але механізм важких металевих дверей не реагував. Він натискав раз по раз, задихаючись від жаху і тихо схлипуючи. У розпачі він розвернувся, готуючись прийняти смерть від чудовиська і прикрив голову руками.      Більше не було чути музики. Голосно билося серце і десь на вулиці гавкав собака. Порожньо. Ігор згадав про Мілу. Думка про те, що мрець попрямує за нею, була раптовою і болючою. Тримаючись за поручні і намагаючись впоратися із нападом задухи, юнак повільно піднімався на четвертий поверх.
   Двері щільно закриті. Тремтячою рукою він вставив ключ в замкову щілину і зробив один поворот. Клац. Борючись за кожен вдих зі своїми легенями, Ігор увійшов до квартиру Міли. Тут не було неприродньо густої чорноти, більше не звучала музика. Він увімкнув світло в коридорі, швидко зачинив двері, закривши на все замки. Ігор тихо увійшов в спальню і побачив мирно сплячу дівчину. Місячне світло дарувало всьому у їхній кімнаті сіруватого відтінку. Він боляче вщипнув себе за руку, щоб зрозуміти, що спить. Після другого щипка щось в коридорі почало дряпати двері. Тихо, але виразно. Царап. Царап. Царап. Заткнувши рукою рот, щоб не видати ні звуку, Ігор повільно підійшов до вічка вхідних дверей. Там стояв мрець. Очні яблука стікали вниз по спотвореному обличчі. Сечовий міхур дав слабину, по нозі вниз почала стікати тепла сеча. Шматки лицьових м'язів висіли, можна було розгледіти всі зуби і звисаючого вниз язика. Обличчя наблизилося до вічка, почувся тихий стогін. Ледве помітний і в той же час він наповнив собою весь видимий і невидимий простір. Ігор відсторонився від вічка, сів на підлогу, прибрав руки від обличчя і спробував голосно закричати, будучи впевненим, що в цей раз у нього точно вийде і повітря вистачить.
   Хтось стискав його руки і штовхав в корпус. Ігор відкрив очі і побачив над собою обличчя Міли. Вона була стурбована. Запитала, в чому справа. Ритмічні постукування тихо доносилися з навушників, що випали уві сні з його вух і тепер лежали поруч. Він швидко піднявся з ліжка, оглядаючи все навколо. Труси були мокрі. Машинально відповів, що приснився кошмар і пішов до ванної кімнати. Він довго стояв і дивився, як вода під напором стікає в раковину.
   Уже вранці, так і не виспавшись, Ігор запитав Мілу, хто проживає над нею на п'ятому поверсі. За її словами, нещодавно там померла самотня бабуся і зараз в квартирі порожньо. А на дев'ятому поверсі в квартирі без номера жив якийсь хлопець. Він отримав квартиру у спадок від матері-наркоманки.
   В той день нічого не сталося. Вони все так само гуляли по місту, розважалися, насолоджуючись відпусткою. Після вечері він випив ромашковий чай і з'їв кілька таблеток заспокійливого. Всупереч побоюванням, спав добре.
   Через кілька днів в коридорі він зіткнувся із кремезним чоловіком, котрий відчинив перед ним двері уві сні. Він ніс в руках якийсь ящик, з ним була жінка, двоє дітей. Вони переїжджають сюди сьогодні, померла бабуся була його матір'ю, Ігор з'ясував це, зображуючи сусідську дружелюбність, прикриту стискаючим серце страхом. Ще через день десь о першій годині ночі він почув музику. Цього разу — чітко. Він не сумнівався, що джерело звуку знаходиться на дев'ятому поверсі. Чоловік прислухався до дихання своєї коханої. Вона спить. Або прикидається, що спить, щоб не змушувати його йти і розбиратися зі знахабнілим сусідом. Він розвернувся до стіни і втупився на голу стіну. Ігор не спав більше: йому заважала музика, заважали проїжджаючі машини, гул поїздів десь далеко. Так минуло ще кілька діб. Він ніби перетворився на овоч, втратив інтерес до всього, навіть до Міли, сидів весь час і прислухався, навіть вдень. Вони перестали гуляти.
  — Невже ти не чуєш цього, Міла? Щоночі грає музика ... Або в машині якийсь під вікнами, або десь в твоєму домі. Невже тобі не заважає спати? — Здивовано спитав Ігор у Міли.
Та з подивом подивилася, підняла брови, відповіла:
  — Ні, не чую. У тебе, по-моєму, щось не так з головою, дуренько. Та й взагалі ... Навіть якщо і грає щось десь, то мені не заважає. Я засинаю.
Остання фраза стала для Ігоря справжнім ударом. Він стиснув кулаки і прикусив язика. Цей ублюдок на дев'ятому поверсі майже щоночі влаштовує невелику дискотеку. Музика грає не так голосно, щоб заважала всім мешканцям спати, але досить, щоб її чув він на четвертому поверсі. І його улюблена дівчина. Дівчина, яка не спить також, як і він, але приховує це. Він повинен припинити це. Навіть незважаючи на спогад про страшний і безглуздий сон тижневої давнини...
   Наступного дня, коли вони з Мілою вирушили до погребу, щоб дістати консервант, Ігор звернув свою увагу на покриту пилом посудину, що нагадувала величезну банку в непримітному кутку темного приміщення. Міла повідомила, що це стоїть тут вже багато років, а що всередині — не знає. Ігор присів, акуратно відкрив пластикову кришку і вкинув до середини малесенького камінчика. Зашипіло, з'явилася димок.
... Пізно ввечері, сидячи у темній кімнаті і погладжуючи посудину із кислотою, він все зрозумів.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше