I

  В українському селі «Тригілки», що простягалося від глибокого яру, зібралася сільська молодь, щоб заночувати у лісі. Якраз тоді вже прийшло літо і можна було вдосталь насидітися біля багаття під грайливу гітару та постріляти з гвинтівки у лісових мешканців.

– Дивіться хлопці, бо у цьому лісі багато духів, які охороняють свою територію, – попередила Дарина, яка ще з дитинства жила поряд із лісом.

– Сама у це віриш? – уїдливо запитав Ярослав, а тоді показав на застреленого зайця, з яким нещодавно повернувся. – Краще гляньте, якого вухатого приніс до вогника. А якби не почало смеркатися, то ще б декількох притягнув.

  Тоді одразу перевів погляд на Марію, щоб глянути на її реакцію. А та тільки з ввічливості ледь посміхнулася.

– Довго ти ще будеш краяти серце нашому Ярославу? – тихо запитала Даринка. – Він і так і сяк до тебе, а ти все носом крутиш. Чи когось іншого маєш?

  Марічка заперечливо замахала головою.

– А він тобі хоч подобається?

– Напевне, але я ж не закохана.

  Тоді Дарина закотила очі й сказала те, що поцілило подрузі прямо в голову:

– От дограєшся, що як дружину ніхто не візьме!

   А коли хлопці розвели багаття, всі повсідалися колом, а Ярослав до Марії присів поближче. І один із парубків таку романтичну пісню заспівав, немов спеціально для Ярослава з Марійкою виводив. От і не втримався закоханий хлопець і поцілував свою улюбленицю, а та й не відмовила. Дуже Марію стурбували слова подруги, бо ж не хотіла сама до кінця життя залишатися. А Ярослав був парубком завидним, хазяйновитим.

   Аж раптом на узліссі, де всі сиділи, здійнявся гарячий вітер, а тоді з гущавини стрімко вибіг чорний олень, оповитий густим димом. Від одного його вигляду одразу стало зрозуміло, що то був смертоносний дух лісу, про який раніше попереджала Дарина.

  Містичний олень несамовито почав гнатися на спантеличених друзів, направляючи величезні димлячі роги.

– Біжімо, Марійко! – закричав Ярослав, потягнувши дівчину до дерев.

  Дівчина спочатку послухалась, але потім помітила червоний божевільний погляд неземної тварини, що наближався до них, тому звернула в інший бік. Вона щосили бігла, періодично змінюючи напрям. Куди повтікали усі інші, не побачила, тому тікала темним лісом сама-самісінька. І бігла так, що всі ноги позбивала, а обличчя подряпала гілками. Аж тоді впала від перевтоми, бо сил зовсім не залишалося.