Снігурочка із сюрпризом

ГЛАВА 1

        Із самовдоволеною посмішкою виходжу із найдорожчого ювелірного салону міста. В моїй душі грає юнацький азарт в передчутті високої нагороди – слова  «так» із вуст найбажанішої, найкрасивішої і найсексуальної  дівчини, яку мені вдалося зустрічати. В руках я тривав маленький футляр, покритий яскравочервоним бархатом. Не втримався, відкрив його та знову примружив очі від задоволення: на білому атласі красувалась витончена каблучка з величеньким діамантом та хитромудрим гравіюванням «О.М.». «Подарунок, вартий королеви», - запевнив мене ювелір, старезний єврей і відомий майстер своєї справи.

        Причинивши футлярчик, з бережним трепетом ховаю його у внутрішню кишеню  пальто, поближче до серця, після чого вдихаю на повні груди весняну сирість грудня та впевненою ходою крокую до чорного кросовера «Mitsubishi».  

       Вже в авто дістаю мобільний телефон, ловлю себе на думці, що кохана не телефонувала досить довго. Із екрану гаджету на мене дивиться красиве обличчя тендітної голубоокої блондинки з пухкенькими губками, які оголили в звабливій посмішці рівненькі білі зубки… Серце знову зрадницьки тенькнуло. Дідько! Дорослий мужик, а тану від її погляду, як хлопчисько. Але нічого, на сьогоднішньому новорічному корпоративні фірми зроблю сенсацію – добровільно дозволю повісити на себе ярмо сім’янина.

      Із Марією я познайомився майже рік тому  в Буковелі. Дівчина ганяла на лижах і на одному із височенних спусків, не втримавши рівноваги, скотилася з пагорбу мені прямісінько під ноги.  Мить пам’ятаю як зараз,  скуйовджене тендітне створіння ойкало і кректало, а я ніс її на дужих руках до травмпункту, милуючись природною делікатною красою. Від Марії  втратив голову, раз і назавжди, забув всіх своїх подружок, п’яні гульки. А згодом пішов на вагомий крок: запросив до себе жити, на що дівчина з радістю погодилась. Легка в спілкуванні, не вибаглива, скромна, з гарними манерами, вона стала для мене ідеальною парою. І головне, Марія ніколи не лізла в мої справи, і не просила грошенят, яких, до речі, у мене немало. Не дівчина, а мрія для затятого багатого холостяка. 

    Сьогодні, в переддень Нового року, я прийняв рішення поміняти статус і нарешті стати законним чоловіком для коханої і татом для наших майбутніх дітей.

     Витаючи в мрійливих хмарах, незчувся як  примчав до свого головного офісу в центрі міста. Новобудова, в якій я винаймав декілька поверхів, виглядала святково: по-новорічному прикрашені підвіконня перших поверхів, велика гірлянда над вхідними дверима і величезний Санта чомусь в парі із мініатюрною Снігуронькою в холі.

-Доброго ранку, Олександре Олександровичу, - привітався до мене незмінний охоронець Толік. – Щось сьогодні Ви із запізненням?

-Мав нагальні справи, - широко посміхнувся у відповідь. Іншим би разом вдав із себе суворого шефа, яким і був насправді, але настрій, святковий та новорічний, зробив із мене романтика.

-Гарного дня! – кинув навздогін хлопчина.

-А він тільки таким і буде, - вже крикнув йому із ліфта, який зачинявся.

   Допоки їхав, глянув на своє відображення в дзеркальній стінці кабіни. Мені тридцять з хвостиком, високий, широкоплечий, в міру накачаний в спортзалах брюнет із коротко стриженим каштановим волоссям, зеленими очима і голлівудською посмішкою, я впевнений у собі, сильний чоловік, який керує чималим бізнесом, створивши його практично з нуля. Що й казати: я справжній красунчик!

     Піднявшись на свій поверх, одразу звернув увагу, що секретарки немає на місці. Дивно… Зазвичай Настя завжди в приймальні, а коли відлучалась, просила когось із дівчат підмінити. Але хай там, махнув рукою.

      У свій кабінет не пішов, подався до зама – Андрія Валюса, а по сумісництву хорошого друга дитинства. Коли я піднімав батькову конторку із попелу, Андрій мені добряче допоміг, з того часу ми не розлий вода, я довіряв йому, як нікому.  

-Привіт, Дон Жуан, - подав мені руку високий блондин із стильною короткою зачіскою та зеленими очима. На відміну від мене, він давно вже одружився та рахувався примірним татусем трьох донечок.

-Здоров, тато  Карло! Як малюки? – сів на диван навпроти його столу.

-Чекають Діда Мороза ввечері. Замовив їм аніматора.

-Знову частину корпоративну з Дашою пропустите?

-Нічого не вдієш, сімя понад усе! – засміявся друг. – А ти чого так пізно?

-Не повіриш, - я дістав із кишені червону заповітну упаковку та високо підняв її над головою. – Вуаля!

-Не може бути, старий, - очі Андрія полізли на лоба. – Не роби такої дурниці.

      Радісний настрій миттю  зник з обличчя. Вмів Андрюха присадити, коли не треба. Марії друг терпіти не міг та обзивав мене сліпим закоханим ідіотом. Говорив, що тій потрібні лише мої гроші та статус. Я не вірив і тепер теж насуплено сидів в його кабінеті.

        Раптом в кабінет ураганом влетіла моя секретарка. Дівчина так поспішала, що забула постукати і тепер ледве дихаючи, прошипіла:



Ольга Сова

Відредаговано: 13.01.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись