Розділ перший

Адреса, видана Ксюшею, довіри не викликала. Вказаний будинок під номером "сорок три" виявився офісною висоткою, а в по-діловому сірому ліфті всередині геть натяку не було на те, що десь тут буде відбуватись новорічне свято. Не найкраще місце для дитячого свята, на яке не встигла Ксюша – застрягла в рідному містечку. І що її так на малу батьківщину потягло? Батьки, воно й зрозуміло, але до батьків на Новий рік треба їздити, а не за тиждень до нього, та ще й зриваючи замовлення, за яке обіцяли добре заплатити!

Занадто багато, як для дитячого свята. І взагалі, в такий час свята можуть буди лишень дорослі! Що за жарти, сьома година вечора! Треба було відмовитися, і Ксюша нарешті навчилась би розраховувати час, розуміти, що іноді двадцять четвертого грудня таки випадає сильний сніг, і взагалі, не дивно в таку погоду застрягнути вдома, в рідному місті. А з іншого боку, завжди треба гроші, а якщо Ксюша втратить роботу, то за квартиру доведеться платити самій. А це занадто велике задоволення для столиці!

Ні, треба негайно позбутись цього наляканого виразу обличчя, а то не повірять, що це Снігуронька приїхала.

В ліфті було дзеркало, і я нервово поправила прядку волосся, що норовила впасти на очі. Вчасно Ксюша подзвонила! Всі плани коту під хвіст, колеги, певно, образяться, хоча на корпоратив багато хто не пішов… Головне, щоб не образився шеф!

Ех, образливо, хотіла хоч раз показати, що я – не сіра миша, за яку мене приймають. Може, і перестали б регулярно підвищувати гарненьких та дурненьких блондинок, що приходили у наш відділ! Звільняли їх, правда, дуже швидко, варто було лише набриднути, а я на своїй посаді уже два роки, але як же я втомилась бути на побігеньках у чергової ідіотки, та ще й виконувати її обов'язки, тому що вона сама на те не здатна! Знайшли цапа – точніше, козу, - відбувайла! А шеф скоро від стіни мене відрізняти перестане, так з нею і злиюся.

Зате сьогодні вирядилася! Волосся накрутила! Нафарбувалась…

Ну що, в дітей буде гарненька Снігуронька. Якщо Ксюша не набрехала і мені дійсно на місці дадуть костюм.

Я посміхнулась своєму відображенню, намагаючись повернутись в новорічний, радісний настрій, і в черговий раз мотнула головою, так що світлі локони розлетілись по плечам, поправила комірець звичного пальто і зітхнула. Ні, добре, що не пішла! Як була сіра миша, так і лишилась. Правда, та сіра миша ходила ненафарбована, завжди серйозна, з косою, а я трохи яскравіша. Для рідного міста навіть симпатична, як мені казали, але для таких, як наш шеф, все, у чого нема пробивного характеру і занадто глибокого декольте, лишається сірим і нецікавим.

Ліфт видав тихий писк, нарешті діставшись потрібного поверху, і я геть не вийшла – вискочила з нього…

Якраз щоб налетіти на знервовану дівчину в строгому костюмі.

За винятком того, що волосся в неї було темне і затягнуте в хвіст, а не заплетене в косу, незнайомку можна було назвати моєю копією, точніше, копією мого робочого образа. Наглухо застібнутий піджак, светр з високим горлом, тому що на вулиці холодно, а до роботи ще доїхати треба, строгий погляд… Правда, подивилась вона на мене так, як я зазвичай дивилась на тупеньких блондинок, яких Васнецов, наш головний бабій і по сумісництву ейчар, приймав на роботу, щоб через місяць виставити за двері за профнепридатність…

Снігурочок вона не любить, чи що?

- На корпоратив? – поцікавилась вона. – Снігурочка?

- Так, я…

Дослуховувати дівчина не стала. Представлятись – та тим паче! Замість цього схопила за руку і потягла за собою.

- Просили ж не запізнюватись! Гості вже хвилин десять сидять, не розуміють, коли їх розважати будуть!

Які такі гості?

- І алкоголь, як на зло, ще не привезли…

- Який алкоголь?! Дітям?! – на цей раз вголос спитала я, але дівчина пропустила мимо вух всі мої можливі запитання і буквально запхала мене в якусь підсобку.

- Плаття там висить! – повідомила вона. – На вішалці. Швидше! Добре, що хоч нафарбувалась сама…

Я розгублено оглянулась, на ходу скидаючи пальто і позбуваючись від светра та джинсів, спішно потягнула вниз "собачку" на блискавці кофра, що висів на крючку, добула з нього червоне плаття з білою оторочкою, натягнула його на себе, і вже тоді, коли застібала, запідозрила щось неладне.

Плаття, без сумніву, було новорічним. Яскраве, дороге, червоне, прикрашене білим хутром… Ні, все чудово! І зійшлось на мені, на щастя, без зайвих проблем, хоча досить тісно стискало груди. Але довжина! Це що, так через зріст? Ксюша була зовсім мініатюрна, невисока, а я хоч і струнка, але маю зріст…

Але одежа виявилась до огиди короткою! Я спробувала обсмикнути спідницю, що стирчала в усі боки, але тут не те що до колін – ледь до середини стегна дотягнеш! То що за Снігуронька така? Я в такому вигляді і нахилитись-то не зможу!

От тільки, коли я виглянула, щоб сказати дівчині, що з розміром прогадали, не встигла і рота розтулити. Дівчина зміряла мене незадоволеним поглядом, кивнула, промурмотала щось типу "чудово сіло" і потягла за руку.

- Ей! Яке чудово сіло, вона… - я не встигла договорити.

- Давай. Пока їм взагалі треба хоч якась Снігуронька! – роздратовано заявила дівчина і буквально виштовхнула мене через чорні двері в нову кімнату, що більше нагадувала ресторанний зал, на щось схоже на сцену…