Спецагент

Івант Хант вже 20 хвилин як перебував на секретному завданні. База не відповідала, чекати підтримки не було від кого, а усі спецзнаряддя вийшли з ладу (мобілка, ключ-відкривачка та годинник-кастєт). Тому залишалося розраховувати тільки на самого себе - серед ворогів, чужої території та жорсткої обстановки.

Ціллю Івана Ханта було пройти в гуртожиток - коли це було заборонено законом (вже була перша ночі), людьми (вахтьоршой) та моральними принципами (незрозуміло якими).

У випадку провалу, він офіційно не мав імені, Батьківщини та взагалі минулого - щоб не підставити усю Службу та рідну країну.

Іван Хант окинув своїм досвідченим оком водостічну трубу та пожежну драбину. І зупинився на другому варіанті. Стрибком, не гіршим, від акробатів "Цирку дю Солей", він долетів до краю цілі, і міцно вхопився руками.

Коли адреналін вщух, а сам Іван Хант доліз до потрібного вікна, спецагент зрозумів, що втратив мобілку. Він з жалем подивився вниз, побачив там розбитий апарат, і, закусивши губу, - від внутрішньої болі, тихенько постукотів по склу.

Усередині всі спали (що було не дивно) і хропіли так, що стукотіння Івана Ханта було зовсім не чутно.

Тоді спецагент постукотів сильніше. Але від внєдрьонних інформаторів знову не було ніякої реакції.

Іван Хант зітхнув, зрозумів, що місія провалилася, і зліз по драбині на початкову точку дислокації. Потім окинув поглядом нічну вулицю, незрозуміло для чого підняв розтрощену мобілку і пішов в продуктовий - за кефіром і булочкою. Назавжди зарікшись ходити до нічних клубів.