Сповіді за ранковою кавою

Янгол під дощем

 

Ти прийдеш восени, коли буде падати дощ

На склі моїх вікон він тобі намалює маршрут

Я чекатиму вдома, приготую улюблений чай

І нарешті, нарешті відчую долоні твоєї тепло

 

 

Десь серед світів

 

Електричний камін дуже переконливо імітував полум”я. Колись у камінах спалювали дрова. Але прийшов новий час - боротьба за екологію та збереження лісів. І дров”яні каміни замінили на електричні. Хоча тепло від них цілком затишне.

Господар дому сидів у низькому кріслі біля столику, гортав вранішні газети. Перед ним парував у чашці улюблений трав”яний чай. За вікном шелестів густий осінній дощ. Почулись легкі кроки. До кімнати ввійшла дівчина. На розсипаному по плечах каштановому волоссі мерехтіли краплі дощу. Чоловік підняв погляд від газети, на обличчі спалахнув подив, що одразу змінився радістю:

- Це ти? Тебе не було так довго, що я вже перестав чекати.

- Ніколи не треба зневірюватись. На тому боці очікування завжди буде зустріч.

- Навіть якщо між нами стоїть життя і смерть? І тисячі світів?

- Але ж я все одно знайшла дорогу...

Він простягнув їй розкриту долоню, вона вклала в неї свою. Дощ учух. Через скляні двері двоє вийшли надвір і поволі пішли між дюнами до моря...

 

1.

 

- Кого я бачу!!!! Даринко!! Сонце моє! Йди-но поцьомкаю!!

З натовпу відвідувачів на мене вигулькнуло щось кошлате, неголене, в булькатих окулярах. Від дивної істоти йшов густий дух коньяку, яким пригощали гостей нашої виставки.

- Привіт, Гарику, - начепила я на обличчя люб'язну посмішку.

Колись у нас з цим чолов’ягою, тоді ще молодим і не настільки облисілим, був вельми палкий роман. Я будувала на піску матримоніальні замки, а мама крадькома переглядала журнали весільних мод і зважувала, на яку суму треба взяти позику, до неї продати нашу квартиру, та й забезпечити любу донечку окремим житлом? У підсумку Гарик він же Жорик одружився із зовсім іншою дівчиною. Такою собі лялечкою-Танечкою. Чотири роки потому, лялечка, залишивши Гарику їх спільну трирічну доньку, зникла десь на просторі далекого зарубіжжя. Знайшла-бо більш перспективного в плані фінансів претендента на своє серце та ліжко. Гарик трохи посумував, і зробив спробу повернути мене. Але я, на жаль, не готова була у двадцять з невеликим хвостиком раптом стати мачухою для чужої дитини. Ба, не просто чужої, а народженої жінкою, що забрала мого коханого и розбила вщент мої рожеві дівочі окуляри. Та й Гарику його, як він запевняв, випадковий, заліт в самий пристрасний період наших стосунків, пробачити не змогла. І пішли ми кожен своєю дорогою. Майже десять років ними і чалапаємо, іноді зустрічаючись на днюхах спільних знайомих. Гарик сам виховує свою Марію. До честі недолугого Георгія треба сказати, що дівчинку він обожнює і виховує правильно. Я все так само вільна. Одноразових кавалерів заради врегулювання гормонального фону до уваги не беремо ...

- Слухай, мала, це реально круто! Я й не знав, що ти змінила сферу діяльності. У тебе дуже пристойно виходить!

Кілька років тому я захопилася фотографією. Спочатку «клацала» сама. Потім пішла в школу фотографії. Потім на курси фотошопу... Те, що я робила, за словами коллег, виходило досить-таки непогано, і мене навіть запросили в цю ж школу вести практичні заняття. Наприкінці літа ми влаштували виставку робіт наших студентів і викладачів. Треба ж якось розкручуватись! Знайшли спонсорів, самі додали хто скільки зміг. Орендували приміщення, роздрукували величезні відбитки світлин, розіслали запрошення всім, хто міг хоч якось сприяти діяльності школи... Організували фуршет-презентацію ...

Яким боком на цей захід потрапив Гарик, назавжди залишилося таємницею.

На виставці були і мої дві роботи: «Янгол під дощем» і «Жінка в червоному». Я із завмиранням серця прислухалася до розмов поціновувачів фото, що зупинялись біля моїх творінь.

- Данько, твій «Янгол» - це щось! У мене навіть в носі засвербіло. Мало не зронив скупу сльозу. А ти знаєш, я не сентиментальний.

- Дякую, Гарику. - Хм, і правда, бачив мою роботу... - Як Марійка?

- Росте. Негідниця мала, вже пацанам оченятами бісиків пускає. Така ж як мать її!

- Ну, любий, ти теж ніколи ченцем не був, - усміхнулася я.

- Удар під дих, Дарино Львівно. Випадок з Танею був лише випадковим епізодом. А ти не зрозуміла... швабру на моїй спині зламала.

Гарик спохмурнів. Я не могла втриматись и не сказати ущипливо:

- Угу. Вдалий каламбурчик. Випадковий випадок вже до школи ходить. Гаразд, забули. Давай вип'ємо. Я хвилююсь, аж ноги трусяться. Тут з глянців є люди. Раптом мій янгол когось зачепить? Остогидло мені в моїй конторі, Гарику, до нудоти... - раптом вирвалося зізнання. - Ніби й кар'єра якась вже є, і зарплата нічого, а... сіре небо, сірі люди. День у день канцтовари: продаємо-купуємо... за рік тридцятник віддзвенить, а я все так само канцтовари продаю. Здохнути з нудьги.



Kira Lyss

Відредаговано: 21.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись