Старший брат

Гладіатор

Моя розповідь починається у лісі, в землях наповнених магією і силою, життям і смертю. Два воїни, повертаючись із завдання до свого правителя, помітили під деревом молодого хлопця, що лежав без тями. Одяг він мав дивний і був явно не з цих країв. Один з лицарів підійшов до юнака і впевнився, що той живий.

— Заберемо з собою. Володарю буде цікаво глянути на нього в бою, – сказав старший товариш.

— Але нести будеш сам. Я не збираюся тягти на собі майбутнього мерця, озвався молодик.

— Як скажеш, тільки торбу мою візьми. Старший воїн перекинув хлопця через плече і рушив далі. Молодший, підхопивши речі нап арника, поспішив навздогін.

— Ти думаєш, він витримає хоч один поєдинок?

— Гладіаторами не народжуються. Хотітиме жити, простоїть і сто поєдинків, – з упевненістю в голосі заявив "старий".

Насправді, він був середнього віку, але шрами на обличчі та сідина у волоссі, що говорили про його чималий досвід, додавали йому плюс десять років. Кевін, так звали молодшого, поважав свого напарника і, хоч не говорив про це вголос, мріяв заробити собі таку ж славу, щоб колись той глянув на нього як на рівного.

Ці двоє часто були в парі на завданнях але розмовляли рідко. Кевіну і не потрібні були балачки. Він вчився у "старого" під час битв з ворогами. Також той давав йому "приватні уроки" по дорозі, якщо на це був час. "Старий" не відчував до напарника жодних почуттів. Це могло пояснити те, що сам він не мав сім'ї і не знав, як це бути братом чи батьком. Та не зважаючи на це, він старався передати досвід цьому молодому воїну, бо знав, що той зможе добре послужити володарю.

Коли вони вийшли з лісу, їх бранець так і лежав непритомний. Подорожні вже могли бачити своє місто, але йти ще треба було чимало. Справа в тому, що Торос розміщений на піщаній рівнині, яка простирається на декілька десятків кілометрів. Ця рівнина має вигляд кола і відокремлена від зовнішнього світу густими лісами, через які є тільки одна відкрита дорога.

Таке розміщення багато років захищало Торос, тому він, постійно збагачуючись за рахунок торгівлі, надійно оберігав свої скарби, а з ростом чисельності населення і гарним прибутком, взагалі здобув статус міста-держави.

Ще однією причиною хороших доходів у скарбницю служила розвага у вигляді боїв гладіаторів. Багато хто потрапляв на арену за борги чи бродяжництво але були і такі, як той юнак – люди, яких підібрали по дорозі: полонені вороги, спіймані розбійники або ті, кому нічого втрачати. Правителя Тороса не можна було назвати тираном, але гладіаторам жилось не легко. Взагалі-то на рабовласництво давно накладена заборона і винятками являються тільки міста, покровителі яких можуть переступити через Загальнодержавний закон.

Підходячи до міста, "старий" відчув, що полонений прийшов до тями. Він не звернув на це жодної уваги, адже знесилений хлопець навіть думати не міг пручатися. Поправивши його положення на плечі, "старий" з напарником вирушили прямо до в'язниці.

Коли хлопець прокинувся, то відчув зовсім не біль, як мало бути на його думку, а просто неймовірну втому. По суті, на протязі всього періоду, що він був без тями, юнак зовсім не відпочив. Тож зараз йому просто хотілось поспати у м'якому ліжку. Незважаючи на сонливість, майбутній гладіатор вирішив скористатися нагодою і розглянути місто, до якого прибув.

Насправді, раніше на цих просторах був степ. Але з приходом до влади, правитель Тороса найняв кількох магів з найближчого міста, яким було наказано встелити всю відкриту місцевість піском, утворивши таким чином міні-пустелю. Такі міри володар вважав за необхідні, в плані додаткового захисту. Народ швидко адаптувався до нової поверхні, а солдати проходили спеціальні тренування, на яких навчались використовувати пісок проти ворога.

По дорозі хлопець помітив ринок, на прилавках якого було багато овочів та фруктів. Це пояснювалося теплицями, якими володіли групи сімей, які були найбільш здібними у городництві та садоводстві. Якщо поглянете на місто, не звертаючи уваги на арену, ви побачите людей надзвичайно привітних і дружніх. Вони з радістю зустрінуть подорожніх, вкажуть шлях і навіть в гості запросять. Всі містяни жили злагоджено та запорукою цього були жорсткі закони і залізна рука правителя.

Коли двоє воїнів зайшли до в'язниці арени, вся атмосфера різко змінилася. Тепер хлопець побачив зовсім іншу картину: людей у лахміттях, закривавлені мечі, що висіли на стіні, з нетерпінням чекаючи наступного бою, та їжу, яку навряд чи можна було так назвати. Хлопець все ще був жахливо втомлений, тому зовсім не злякався нового оточення. Зараз він хотів просто виспатися.

"Старий" підійшов до порожньої камери і, знявши хлопця з плеча, штовхнув до середини. Таке ставлення юнаку не дуже сподобалося, але він мовчки лягнув на ліжко, яке доречі зовсім не було м'яким.

— Сьогодні цілий день можеш дрихнути, а завтра вийдеш на арену. Слабаки довго не живуть. Побачимо, чи не дарма я тебе сюди волочив на собі, – трохи зухвало але з викликом сказав воїн. Замкнувши клітку він повернувся до свого напарника, який чекав назовні, і разом вони вирушили до правителя відзвітувати про виконане завдання. Новоприбулий зайняв найбільш комфортну позу на металевому лежаку і буквально відразу поринув у сон. В інших камерах, тим часом, почалось обговорення юного "гладіатора".




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше