Таке дивне кохання

Розділ 1

Шановні читачі! Всі події та герої цієї історії є вигаданими! Будь-які збіги з реальними людьми – випадкові!

 

Бажаю вам приємного читання! Не забувайте ділитися враженнями!

 

1 Розділ

- Але ж я його кохаю…

- Аллусь! В тому й справа! Страждають саме ті жінки, що кохають своїх чоловіків. Ті, що не кохають, живуть собі спокійно, без нервів.

- Але ж, Дано, як можна без кохання?

- Можна…

- Я не розумію…

- Він тебе вже бив?

- Що? Та ні…

- Чому очі опускаєш? Кажи, як є! Алло, зрозумій, ти повинна говорити правду.

- Ну, так, схопив кілька разів…

- І?

Останнім часом Ілля був надто нервовим. Занадто. Вчора, наприклад, він розізлився через те, що каша трохи переварена. А він терпіти не міг переварену кашу, ще з дитинства. «Ми що, у дитячому садку?! Чи я тобі старий дід?!» Й досі лунає в голові… Зазвичай, після вибачень він заспокоюється, та вчора… То, певно, все від негараздів на роботі. Знову проблеми з постачальниками.

- Алло! Ти куди відлетіла? Говори зі мною! Я тут, я тебе слухаю. Я обіцяю тобі, що ми разом зможемо розібратися в усьому. Я тобі допоможу.

- Дано, ти звісно психолог, але ж ми подруги… Я так не можу.

- Подруги, значить? Не можеш?

- Тільки не ображайся!

- Ну, тоді й ти не ображайся, коли я на твій похорон не прийду!

- Що ти таке кажеш?

- Те, що твій милий тебе у могилку заганяє, люба! А ти не пручаєшся.

Дана дуже різка, та має рацію. Вона завжди була головою. І звідки тільки в неї ті якості – твердість, непохитність, ще й таке самолюбство? Я ніколи такою не була. Мені завжди не вистачало її впевненості, уважності. Я завжди пропускала якісь деталі, не хотіла ні з ким сперечатися. Не моє це… Де б набратися тієї сміливості, як у неї? Чи це закладається генетично? Напевно, життя в дитячому будинку дуже добре загартувало її? Хоча, на її місці я б все одно не змогла. Думаю, мене б зламали…

- Так, припини! Я не можу дивитися, коли ти ось так занурюєшся у себе! Вставай! Ходімо!

- Куди?

- Якщо не хочеш розмовляти з психологом, будеш говорити з подругою! Їдемо до мене! В мене там прихована пляшка чудового червоного! Ось вона й допоможе нам поспілкуватися.

Як же я люблю свою рішучу подругу! Вона дійсно здатна вивести мне з меланхолії одним лише словом. Мабуть, не дарма доля звела нас разом.

 

Але ж і справді, Богдана була прислана мені самим Богом. Взагалі, дуже дивно, що наші шляхи перетнулися колись. Вона дуже розумна, вродлива та пробивна дівчина. А я проста та сором’язлива. Вона завжди виставляла свої біляві пасма, вигадуючи різні елегантні зачіски. Я ж постійно ховала свої ріденьке темне волосся у бубличок на маківці. Вона одягала спокусливі спідниці та сукні, а мені більше до вподоби завжди були зручні джинси, прикриті толстовками.

Прислав Бог мені цього янгола у самісінький дім. Якось, вимушені з матір’ю складати копійку до копійки, одного дня ми наважилися написати оголошення про винайм кімнати. Сплачувати за трикімнатну квартиру та моє навчання у ВУЗі було накладно. От і вирішили спробувати. І, хто б міг подумати, що таким чином я зустріну свою найліпшу подругу?

Не зважаючи на важке життя у дитячому будинку, дівчина непогано закінчила школу. Її мрією було вступити до вишу, але то виявилося не просто. З житлом теж не складалося. Їм, як сиротам могли надати лише гуртожиток в тому закладі, де вони будуть навчатися. А Дана з першого разу не вступила. Тож, не надто засмучуючись, вона послала всіх під три чорти з їхньою допомогою, й влаштувалася на роботу у нічний клуб. Невдовзі й житло знайшла, у нас.

Той рік був просто шалений. Перший курс вимагав від мене постійної концентрації уваги й багато сил. Було відверто важко. Але Дана не звертала на те уваги. Вона навчила мене фарбуватися, вкладати волосся і одягати привабливі речі, трохи відкривши для народу скромні форми. Груди мої тоді вже стали справжніми дівочими, та не такими, як хотілося б. З цього приводу я страшенно комплексувала, та Богдана силоміць змушувала мене їх прийняти, як є.

Тож, одягнувши на мене відкритий топ і коротку спідницю, вона майже кожного вівторка витягувала до свого клубу. Це був її вихідний. Ми куштували лише один коктейль за власні кошти, а далі знаходилися ті, що нас пригощали. Так було майже щоразу. Ми пили, спілкувалися з хлопцями й танцювали. Танцювали майже до ранку. А коли поверталися додому, не лягали відразу спати, а обговорювали вечір. Це був ритуал, який нас зближував. Ми не відчували загрози одна від одної. Тому, що Дана не бачила в мені суперниці, а я беззаперечно віддавала їй всіх, кого вона захоче.

Я й досі не розумію, як Ілля тоді обрав саме мене? Адже Дана була просто блискуча й неперевершена. Познайомилися ми так само у клубі. Він саме розпочинав власний бізнес – закуповував телефони в Китаю й розповсюджував через інтернет. Я закінчувала останній курс, а Дана тоді вже вступила на психологічний факультет. Хоч як було їй тяжко, вона дуже пишалася собою, бо досягла цього сама, без сторонньої допомоги. І не припиняла повторювати це собі й всім.

Увесь вечір Дана та Ілля сміялися, обговорюючи Зигмунда Фрейда з його теорією про сексуальну незадоволеність. Я намагалася мовчати, бо нічого в тому не тямила. Мені було соромно перебивати їх та вставляти свої безглузді репліки про дизайн та інтер’єр. Та вони, здавалося, цілком були задоволені, що я не встрягаю. Кілька разів мене запрошували потанцювати, а вони все продовжували спілкуватися. Додому я теж поверталася сама, на таксі. І яке ж було моє здивування, коли за два дні Ілля зателефонував мені й запросив на побачення МЕНЕ!

Пам’ятаю, як сильно хвилювалася, намагаючись розповісти про це подрузі. Як мучилася докорами сумління. Навіть була готова відмовитися, якщо це буде їй неприємно… Та вона мене здивувала.



Інка Вікторова

Відредаговано: 12.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись