Вірус правди. Глава 1, коли все пішло не за планом, а я цього навіть не зрозумів.

Анотація до книги "Вірус правди"

Стас — інвалід, розробник і тестувальник ігор віртуальної та доповненої реальностей, який не надто вірить в те, що світ може змінитись. Життя раз за разом доводить, що люди — ще ті лицеміри. Чи зможе він після зради і підстави з боку своєї віртуальної подружки довіритись комусь новому? Наприклад, персонажу з гри, яку він сам і розробив? Або милій сусідці, яка закохається в його "неінвалідний" образ, з яким допоможе саме «персонаж»? І чи принесе йому радість абсолютна правда, доступ до якої також дасть створений ним штучний інтелект-персонаж? Питання щодо вибору між солодкою брехнею «на благо» та гіркою правдою і справедливістю буде ключовим у цій історії. Так само, як і питання, чи може бути в штучного інтелекту душа... 

Глава 1.

Довбана робота. Скільки ще я буду возитись з цим персом? Він надто своєвільний... Авжеж, я розумію, що він ШІ, і що це плюс, але... Бісить.

— Вихід, — скомандував я Еліс.

— Слухаюсь, — відповіла вона.

Датчики на руках і ногах відкріпились. Капсула відкрилась.

Схопившись руками за спеціальні поручні, підняв своє тіло і пересів на бортик капсули. Руки в мене були натреновані прямо як у спортсмена. А ноги не рухались вже три роки, це сталось через те, що мене збила машина у двадцять один. Тоді я був тусовщиком і не надто любив свою спеціальність, хоч у мене і легко все виходило, але потім... Напевно, тільки моя спеціальність і допомогла не чокнутись. Я повністю пішов в онлайн і став працювати помічником розробника ігор. А потім отримав і сольний проєкт.

«TTWBO» — дуже класна і цікава гра, я вклав у неї всі свої знання, все, що тільки міг. Моєю головною задачею було пропрацювання штучного інтелекту Стіва, головного антагоніста, тобто «злодія», гри. Хотілось, щоб він вийшов цікавим і нешаблонним злодієм, щоб в нього була «своя правда», в яку гравці повного занурення вірили.

Він був гіперактивний, ризиковий, мав «сіру» мораль і сильну харизму. Неабиякий успіх передпродажу

«The Truth Will Be Opened» полягав саме в тому, що гравець міг піти будь-яким шляхом, і один з них був стати на сторону Стіва. Правда, цей шлях знайти було доволі важко, тут всі ми, разраби та тестувальники, добряче постарались.

Перевівши дух, схопився руками за поручні коляски й нарешті перебрався у свій звичайний транспорт.
От би все життя проводити в капсулі повного занурення, а не в цьому кволому тілі, в колясці... Там я можу ходити, як до аварії, там у мене може бути повноцінне, справедливе життя. І там на мене ніхто ніколи не подивиться з жалістю.

Та й там всі змушені казати правду. Ніякого лицемірства. Вірус правди, яким володіє Стів, відкриває всі потаємні скелети в шафах НІПів, тобто неігрових персонажів.

Як тільки сів у візок, побачив на смарт-годиннику повідомлення. На губах одразу з'явилася усмішка.

«Привіт, коханий! Сьогодні знов пʼятниця, і я знов хочу попросити тебе про те, про що завжди прошу раз на тиждень... І ще одне, я тобі не казала, але... Сьогодні мій день народження... І знаєш, це був би найкращий подарунок, так би ти довів, що справді мені довіряєш, але я знаю, що ти відмовишся... Та все одно я тебе кохаю! Гарного дня!»

Усмішка зійшла з обличчя. Кет, тобто, Катя, з якою у нас віртуальні стосунки, вже майже два місяці просила мою фотку... Я ніколи не обманював її, не описував себе спортивним красунчиком чи щось таке... Ну згадував колір очей і колір волосся, коли вона питала, і все. Щодо фото та імені ми домовились ще в перший день спілкування, я казав, що нікому і ніколи не даю своїх персональних даних.

Але ми так довго зустрічаємось... Може, воно було б на краще... Вона ж дійсно кохає мене. Вона взагалі єдина дівчина, з якою я спілкувався останній рік... Якщо не рахувати привітання з сусідкою-музиканткою.

Можливо, вже дійсно час відкритись?

Все ж, в неї день народження.

Я піднімаю смартгодинник перед собою і роблю фотку на його фронталку.

Мені треба вчитись довіряти людям...

Навіть не подивившись, що там вийшло, просто відправив знімок Кет.

Кохана відповіла сердечками й сказала, що ввечері ми обовʼязково поговоримо «войсом», тобто по аудіо. А якщо я захочу, то можемо навіть і по відео...

Від серця відлягло. І чому я так боявся?...

Я ж вже довірив їй свій ігровий нік, вона нікому не сказала. Я просто маю їй довіряти, все буде добре...

***

Якби я тільки міг повернути все назад... Я б нізащо не зробив того, що зробив... Хоча, з іншого боку, немає лиха без добра. Але спочатку... Спочатку на мене чекало нереальне лихо....