Глава 1

 《Рідний брат》- як багато емоцій та спогадів навіює ця фраза... Не кожна з нас замислювалась, чи не приховує він нічого від неї. Так і я  Валенсія Саміель жила в тихому й туманному небачені, доки не почала помічати зміни в поведінці мого улюбленого старшого братика Адріана Саміеля. Він почав все частіше й частіше десь зникати. Людина, яка гарно вчиться і має багато друзів, починає замикатися в собі, насправді ж дивно? Наші батьки надто зайняті люди, щоб помітити це. Наша сім'я має дуже гарну мережу готелів та елітних ресторанів, тому найчастіше наші тато й мама залишають нас двох на гувернандку Елен, яка і піклупіклується про нас. Тим паче, бізнес не заважає нам бути дружиною і щасливою сім'єю. Але все ж таки, мені не вистачало уваги батьків і фактично, їх увагу мені почав замінювати Адріан, який був старшим за мене на вісім років.

  Останнім часом він почав витати в хмарах і якось мрійливо задивлятися на небо. Можливо на нього так весна впливає, хоча на дворі вже липень. Коли я питаю його, що трапилося, він лише посміхається й тріпає мені волосся рукою і йде до своєї кімнати. 

   - Адріане, зажди мене, я хочу отримати відповіді на свої запитання! 

   - Валенсія, я вже пояснив, у мене зараз в обмаль часу , давай трохи пізніше. Домовились? 

   - Ні!

 Він зачиняє двері перед моїм гарненьким носиком і я, надуваючи свої щоки, тупнула ніжкою і почала спускатися у вітальню на першому поверсі.

 Там я зустріла нашу гувернандку Елен, жінка побачивши мене посміхнулася. Я ввічливо привіталася з нею, і почала розповідати про дивну поведінку брата. Вона уважно мене слухає й розуміючи киває головою.

   - Я здогадуюся, що з ним трапилося.

   - Що? Що? Скажи мені будьласочка! 

   - Я вважаю що ваш брат повинен сам вам про це розповісти. 

  - Елен, благаю! Він постійно каже, що в нього недостатньо часу для задушевної бесіди.

    - Моя люба, дай йому трохи спокою. 

    - Но чому? Я хвилююся за нього! 

Елен залишає мене з моїми тривожними думками і вирушає до кухні перевірити, як там справи з нашою вечерею. Я все ще не до кінця могла зрозуміти, що коїться у цьому будинку! Бо мені, постійно відмовляються казати що з моїм братом.

 Я вирішую зателефонувати мамі й попитати в неї, як справи і коли вони повертаються з татом з Тайланду, де у них була партнерська зустріч.

   - Привіт матусю!

   - Привіт моє маленьке сонечко. 

   - Як ви там? Скоро повернетесь?

   - Гадаю, що так. Як там мій улюблений синочок? 

   - Не знаю, що і казати 

   - Що трапилося? -питае вона трохи схвильованим голосом.

  - Я не розумію матусю, він якось дивно себе поводить! Постійно зітхає дивлячись то на телефон, то на небо. Може він захворів?

  - Я починаю здогадуватися, що в нього за хвороба - мама трішки сміється .

   - І що ж то таке? 

   - Здається, наш хлопчик закохався. 

   - Що?!

   - Ти ще замала, щоб у мене про це питати.

   - Ні, я вже не маленька!

   - Тобі нагадати про твій вік? Тобі лише десять років, так що поговоримо про це роки через два. 

Ми прощаємося і завершуємо нашу розмову.