Те, що ми назвали раєм

Глава 1

Кожна людина сподівається на диво і чим старшою вона стає, тим більшою стає віра. Хтось може сказати, що це не так... Коли ангелу ламають крила, то він не припиняє бути святим і вірити в Бога. Так само і людина. По суті, кожен з нас — це маленький ангелочок, чиї крила вже давним-давно зламані суспільством.

Та, як би дивно це не прозвучало, наша історія зовсім не про янголів і дива, а про дівчину, що зараз сидить за столом затишного кафе з ручкою у формі пера і щось вперто пише. Довкола неї проносяться незнайомці, кожен з яких несе свій біль і свої радощі. За вікном накрапає маленький осінній дощик, що говорить про сум, який у кожного на душі в цю пору. Так, за вікном пізня осінь. Більше не лишилося різнобарвних листочків, що роблять наші фото різнобарвними, двірники не бурчать собі під ніс, незадоволені тим, що листя випало забагато. Лишився лише вітер, що пронизує твоє тіло, коли ти прямуєш на роботу, навчання чи додому, і дощ, який то стихав, то знову починав лити з новою силою.

Та повернемося до дівчини, що старанно виводить кожну букву на злощасному таємничому листку, в який ніхто з нас, на жаль, чи може, на щастя, не може зазирнути. Для неї скоріш за все не існує людей довкола та й непогоди за вікном теж. В цьому світі вона самотня і бідна, хоча в водночас і багата, адже має те, чого не має ніхто з незнайомців довкола — себе. Ось дівчина нарешті ставить крапку і здихає з полегшенням. Вона це зробила. Дописала останнє слово свого послання, майбутньої глави роману, чи вірша. На її блідому обличчі з'являється маленька посмішка, що вигідно підкреслює найвитонченіші риси обличчя красуні. Дівчина бере до рук сумочку і, довго щось шукаючи, дістає резинку для волосся. Після чого збирає своє довге неслухняне волосся у хвіст. Воно дісталося їй від мами. Таке довге, кучеряве, шовковисте, русяве, що виблискує на сонці. Мабуть, такому волоссю позаздрить кожна дівчина. Після цієї "процедури" красуня легенько посміхається і бере до рук папір, на якому щойно старанно виводила букви, складає його навпіл і кладе до конверта, склеюючи його. Щойно така звичайна, на перший погляд, процедура закінчується і вона бере до рук ручку, щоб підписати конверт, то ззаду неї чується дзвінкий сміх. Це, напевно, її знайома. Ця незнайомка не така замріяна, як наша красуня, має інший колір волосся. Завжди фарбує губи червоною помадою, а її очі просто ніколи не можуть бути нафарбовані однаково рівно, проте все це компенсує посмішка. Вона незрівнянна.

Дівчина сідає навпроти подруги, що вже намагається сховати конверт від сторонніх очей, і говорить:

— Євангеліно, покажи, що ти ховаєш.. Будь ласка...

Дівчина намагається забрати конверт з-під рук дівчини й, коли їй це все-таки вдається, Євангеліна говорить:

— Аню, віддай... Це моє..

Аня дивиться на подругу, а потім говорить:

— Це черговий лист твоєму майбутньому чоловіку? Можливо, вже настав час його віддати? Чи ти так само будеш продовжувати їх ховати?

Євангеліна засміялася, а потім забрала лист і, взявши знову до рук ручку, поставила порядковий номер, сказавши:

— Це мій сто тридцять п'ятий лист до нього. Та й ти сама здогадуєшся, що буде, якщо він отримає всі ці листи. З його терпінням не дійде й до другого, а це аж сто тридцять п'ятий... Тому буде правильно залишити його, разом з іншими листами в скриньці.

Аня посміхнулася, дивлячись на те, як її подруга впевнено говорила про те, що всі ці листи майже стовідсотково не будуть прочитані. Як би дивно це не прозвучало, проте дівчина не розуміла сенсу в цих листах, як і більшість з нас.. Який сенс писати те, що не прочитають? Проте сама Євангеліна була іншої думки. Красуня поклала лист до сумки, а потім сказала:

— Краще про нього забути.. Я так і не запитала, що тебе привело сюди? Ти ж наче збиралася сьогодні піти на побачення.

Аня спокійно відповіла:

— Мені краще з тобою, ніж з будь-ким в цьому світі...

Її посмішка стала тьмяною і від минулої життєрадісності не лишилося й сліду, та все-таки після короткої паузи, що тривала між подругами, продовжила:

— Кирило виявився покидьком. Все, як і завжди.. Мені подобаються погані хлопці, проте вони й розбивають мені серце. Та я не очікувала такого від нього. Мені здавалося, що наша симпатія взаємна, але на ділі, я лише одна з чергових дівиць, під спідницю яким він хотів заглянути.

Євангеліна взяла подругу за руку, а потім сказала:

— Кирило від початку був таким, тому марно було сподіватися на те, що він зміниться чи стане інакшим. Він же зовсім нічого не робив для того, щоб зберегти ваші стосунки, то чому ти так страждаєш через це?

Аня глибоко вдихнула, не розуміючи, чому це й справді її тривожить. Можливо, розуму не набралася, а, можливо, хлопці зараз інші й дівчат дурять по-іншому. Та все-таки відповісти щось треба, тому, затамувавши подих, сказала:

— Це складно зрозуміти, проте, коли я була поруч з ним, мені здавалося, що в нас все вийде.. Я дурепа... Так?

Євангеліна легенько посміхнулась. Їй від щирого серця було жаль подругу. Здавалося, що в них на двох один біль. Та що вона може вдіяти? Забрати хоча б ненадовго подругу від усього, що так її засмучує, й говорити про те, який Кирило покидьок.  Дівчина хотіла втішити подругу, адже в цій ситуації — це найбільше, що вона могла зробити.

— Ти не дурепа... Ти просто кохала його. Кохання завжди приносить біль, особливо тоді, коли кохаєш покидьків.

Євангеліна поглянула на неї, а потім, зробивши паузу, вирішила перевести тему розмови в інший бік, сказавши:

— Можливо, вип'ємо по порції нашого улюбленого полуничного коктейлю, що здатен вгамувати всі болі і невдачі? Як щодо такої ідеї?

На обличчі Ані з'явилася посмішка, яка вже не виглядала настільки приреченою, як це було в момент їхньої розмови про Кирила, що радувало Євангеліну. Дівчина сказала:

— Офіціанте!

Майже одразу до них підійшла дівчина років сімнадцяти, одягнена в чорну форму, що підкреслювала її фігуру з найкращих боків. Вона запитала:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше