Ти

Ти

Ти, напевно, заблудився, якщо потрапив у мої думки. Ну правда, що тобі тут робити, витісняючи музику і чергову книгу Екзюпері?

Логічно, що на моїх дверях не висіло замка, я ж не очікувала, що хтось вирішить у них зайти. А ти ще й так нахабно оселився. Дякую тобі за це, ведешся, мов удома. Чи то вже і є твій дім?

Я хочу знайти щось у спогадах, але скрізь відчуваю відбитки твоїх пальців. Особливо приємно вони котяться моєю шиєю, ніби прогріваючи увесь спинний мозок, наповнюючи теплом тіло. Дивно... Звідки мені знати, яким буде твій дотик?

Може, він не такий приємний, а твої руки слизькі і холодні? Дурні моменти роздумів, коли моя голова починає кричати, що навіть холод може зігрівати. Абсурд.

Ти маєш чудову ходу. Ну справді, я впізнаю її із тисячі. Повір, це не гіпербола, бо за нею я вирізню в натовпі єдину людину, не бачачи обличчя чи цілком статури. Мій внутрішній голос став все більше схожим на твій, і це ненормально, бо змахує на шизофренію.

Твій запах переслідує мене. Так, він наздоганяє мене скрізь. Один спогад про нього дарує спокій і певний ступор. Дякую тобі за це. Жити з улюбленим ароматом стало легше.

Ти став мені певним світилом, як би це хворобливо не звучало. Я, напевно, перечитала книг, вірячи, що лише на папері може існувати подібне. А тут?.. Може, і мене хтось написав?

Шкода, що тоді наша книга не роман. Принаймні, не взаємний. Але дякую тобі за все. Ти не винен, що нам попався поганий письменник.



Слава Павлюк

Відредаговано: 24.06.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись