Ти моє заспокійливе

1

Чорний олівець залишав на блідій шкірі слід. Блондинка, яка тримала його в тендітних руках, малювала на своїх повіках широкі стрілки. Останні підкреслювали очі дівчини, який мали колір неба у ясний день та колись ближчали щастям, але зараз все змінилося. Ці два аквамарини перестали горіти. Інколи у них прокидалося щастя, але швидко затухало.

Проте це не псувало красу білявки, яка нещодавно відсвяткувала свій двадцять п'ятий день народження. Олександра абсолютно не хотіла його відзначати. Бажала, щоб цей день був звичним, але її родичі вирішили, що все має бути так, як вони цього хочуть, а не іменинниця. Таким чином відбулося свято, але зараз дівчині було не до цього.

У неї залишалося десять хвилин, щоб нафарбувати свої вії чорною тушшю, а також виділити свої пухкі губи червоною помадою. З цим дівчина впоралася дуже швидко. Тепер її макіяж був готовим. Великі блакитні очі дивилися на відбиття у дзеркалі.

Саші подобався свій вигляд, але він не приносив їй радість. Вона хотіла відчувати захоплення собою, але не могла. Хоча розуміла, що не в кожної дівчини є така гарна фігура, очі, губи, тонкий та акуратний ніс, виразні вилиці та світле від природи волосся, яке було настільки рівним, що воно не піддавалося до завивання.

Олександра ледь помітно собі усміхнулася, а далі знову згасла та згадала, що час не стоїть на місці. Він невпинно біжить. Його напрямок незвіданий. Ніхто на світі не знає за чим женуться секунди, хвилини та години... Хтось звісно може гадати, що вони тікають. Однак у такому разі варто знайти їхніх ворогів, які так залякують їх та змушують показувати п'ятки, але хто цим має займатися? Люди? Ні! Ніхто годинами не сидітиме та не розбиратиметься, що таке час та чому він не стоїть на місці…

Дівчина відчинила шафу. Перед нею вишикувалася величезна кількість суконь. Спочатку рука білявки потягнулася до чорної, але в останню секунду згадала, що йде на день народження своєї подруги.

- Не варто одягати таке темне, - сказала вона у голос. - Марія мене з'їсть із кишками. Треба щось позитивне.

Тому вибір білявки впав на фіолетову сукню, яку для неї пошив дизайнер, що працює у фірмі її чоловіка. Остання зі свого боку досталася йому від батька Олександри, який вважав, що не жіноче діло вести справи такої великої компанії.

Дівчина не злилася на таку думку , бо не мала бажання працювати у такій сфері. Їй ніколи не подобалося займатися одягом та конкурувати з іншими фірмами на ринку, котрі шиють подібні речі. Саша обрала сферу, де вважала можна ширше показати свою творчість, - комп'ютерне моделювання. Їй подобалося виконувати різні проєкти, а особливо якщо вони складні та потребують нестандартного мислення та виконання.

Саме ця робота допомагала білявці забути негаразди, які мали місце понад рік тому. Їй навіть було боляче просто згадати про те, а якщо починала думати, то одразу впадала у глибоку депресію, що по шматочках знищувала її тіло та душу.

Саша одягнула сукню. Вона сіла ідеально на її фігурі. Руки, спину, груди та тонку талію тканина облягала, а далі до колін розвіювалася. А родзинкою цього вбрання був незвичний бантик на поясі, який нагадував метелика у польоті. Він був не фіолетовим, а жовтим, що дуже сильно його виділяло.

- Тобі вона дуже личить, - проказав за спиною чоловічий голос.

Дівчина обернулася до джерела звуку. Це стояв її чоловік - Микола Байбалюк. Його сірі очі дивилися на білявку з під чорних вій та ловили задоволення, бо вона виглядала неймовірно привабливо. Йому хотілося підійти до неї, обійняти, в потім скинути цю сукню, яка прикривала її бездоганне тіло.

Однак він тримався. Він тільки усміхнувся та уявив, що таке робитиме з дружиною ввечері, коли вони повернуться додому та Саша буде в кращому настрої від декількох бокалів вина, бо зараз він бачив на її прекрасному обличчі сум.

Такий стан відверто дратував брюнета, що набагато легше пережив ту втрату, яка трапилася. Чоловік знав, що треба жити далі, а не тужити, як його дружина, що стояла перед ним у неймовірній сукні, але випромінювала холод.

- Вона тобі личить, - проказав брюнет.

Олександра обернулася до свого чоловіка. Їй було приємно чути такі слова від нього. Вони мали певний заспокійливий ефект для неї.

- Дякую, - відказала вона, легенько усміхнувшись.

- Але тобі краще без неї

- Невже? - запитала дівчина.

- Так, - підтвердив він. - Ввечері я тобі це доведу.

- Буду чекати, - відповіла блондинка, а в голові почала думати, які туфлі варто буде взяти під цю сукню.

- Гадаю, що жовті, - сказав Микола немов прочитав думки своєї дружини.

- Що? - незрозуміла вона.

- Туфлі, - підійшов він до неї, обійняв за тонку талію та поцілував у ніжну шию. Саша пахла дуже приємно. Ці парфуми вона використовувала майже п'ять років. У них чувся аромат фіалки та жасмину, а також нотка ванілі.

Микола на мить згадав, як вперше затягнув у свої легені цей запах. Це сталося на їхньому другому побаченні під час танцю. Тоді брюнет вперше обійняв дівчину та відчув її тендітне тіло, яке пахло коханням.

Саме у той момент він зрозумів, що хоче бути з нею та відчув до неї глибоку любов. Проте остання, як відомо, живе тільки три роки, а далі з'являється просто звикання до людини. Хоча Микола зараз не хотів думати про такі нюанси. Він бажав насолоджуватися тим моментом, що зараз в нього був, а саме: бачив перед собою чарівну дівчину зі сумними очима, яка належить йому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше