1 глава "Знайомство"

Перша глава

Я сидів у кафе і пив каву. У кафе зайшла красива струнка дівчина, у неї було коричневе волосся, дівчина була в окулярах, а в руках вона тримала дві книги. Дівчина була вдягнена у зелену сукню, і білі кеди. На її правій руці був красивий браслет. Вона купила собі каву і сіла за сусідній столик відкрила книгу та почала читати. Я дивився на неї з посмішкою.

Вона подивилась на мене та посміхнулась у відповідь, а потім поправила окуляри та продовжила читати книгу.

До неї підійшов якийсь чоловік. Він був не тверезий. Я подумав, як його впустили у такому стані в кафе. Він подивився на дівчину. Дівчина підняла голову й подивилась на нього переляканими очима. Той чоловік почав їй тихо щось казати, я не чув саме що він каже. Але потім я побачив як він взяв її за руку і почав тягнути до виходу. У дівчини злетіли окуляри. Я встав з місця і побіг до них.

- Відстань від неї — сказав я.

- Що? — він подивився на мене — хлопчик відстань

Він вдарив мене, я ледве б не впав.

- Що ти сказав? — чоловік подивився на мене. Я його зі всієї сили вдарив кулаком. Він відпустив дівчину та впав. Тим часом дівчина вибігла з кафе й побігла. Я підняв її окуляри та дві книги й вибіг за нею.

- Дівчино! — вона не звернула на мене увагу.

Я відкрив одну з книжок. В книжці була перепустка в бібліотеку. Я подивився як звати дівчину та посміхнувся. Я закрив книгу та пішов додому.

Я ввійшов у квартиру та закрив вхідні двері. На кухні було включене світло. Я зайшов у кухню й побачив свою старшу сестру. Вона щось друкувала на комп’ютері, а потім записувала у щоденник.

- Привіт — сказала сестра, не дивлячись на мене — тобі мама дзвонила декілька разів. Де ти був?

- Сидів у кафе, пив каву.

- Говори тихіше, мама вже лягла спати — сказала сестра і подивилась на мене.

- А, ти, що робиш?

- Звіт пишу. Йди спати — сказала сестра

- Будеш пити чай?

- Ні, дякую. Я вже каву п’ю.

Я зробив собі чай та пішов у свою кімнату. У мене в кімнаті є балкон, де стоїть крісло. Я взяв чай та ноутбук. І пішов сів на балконі.

Відкрив ноутбук, язайшов у Facebook на свою сторінку. Почав шукати ту дівчину, яку я сьогодні врятував від того п’яного чоловіка.

- Хм..немає — сказав тихо я — може в інших соціальних мережах є?

Я шукав цю дівчину у соціальних мережах довго, але так й не знайшов. Я закрив ноутбук та ліг спати.

Ранок почався не з кави як то кажуть. Відкривши очі від галасу мами це не хороший “добрий ранок”.

- Що сталося? — протерши очі, запитав я.

- Ти де був вчора? — мама подивилась прямо мені в очі — що це за синець у тебе?

- Мамо, я вже дорослий, мене не треба контролювати

- Де ти був? — я розумів, що треба їй відповісти, інакше вона не відчепиться

- Я сидів у кафе... до речі повернувся вчора не пізно. У Насті запитай

- Настя на відмінну від тебе вчора ввечері була дома

Я не став казати мамі, що Настя о першій годині пішла гуляти зі своїм хлопцем. Мама його ненавидить.

- Так...мені вже час збиратись у коледж

- Вставай, я зараз тобі сніданок приготую

Я встав з ліжка та пішов у ванну кімнату. Я подивився на себе у дзеркало. На обличчі під оком у мене синець. Я до нього доторкнувся

- Ай...

Я умився й вийшов з ванни. Мама поставила на стіл тарілку.

- Сніданок на столі! — сказала голосно мама

Я сів за стіл.

- Дякую — сказав я мамі

Поснідавши, я пішов у кімнату та почав збирати рюкзак. Я подивився на тумбочку куди поклав книжки й окуляри Ксенії. Подумав, брати їх з собою чи ні. А може я її зустріну? Поклавши книги та окуляри у рюкзак, я одягнувся та вийшов.

Пробачте...я не представився. Мене звати Костя. Мені двадцять один рік. В цьому році я закінчую вчитися у коледжі й вступаю в університет. Вчусь я так собі, тому не знаю як складу випускні екзамени. Я кожен день ходжу у спортзал і це мені більше подобається, ніж вчитися.

Я вийшов з будинку та пішов у напрямку коледжу.

- Костя! — хтось мене покликав.

Я обернувся й побачив свою колишню. Зупинившись, я зняв окуляри. Вона підійшла до мене.

- Я скучила. Думаю весь час про тебе — вона підійшла ближче та доторкнулась до моїх губ вказівним пальцем.

- Відстань від мене! — я її відштовхнув — Віола, ти що за мною слідкуєш?

Віола посміхнулась.

- Так мій зайчику, слідкую....Може спробуємо почати все спочатку?

Віола як і завжди була красиво вдягнена та на каблуках.

- Ні! Поїзд вже пішов — сказав я

- Подумай! — крикнула вона мені у слід.