Ти—одна на мініон!

Частина 1 (Ульяна Наскалова)

—Уля, вставай! Ти що забула?! Сьогодні п'яааатницяаа!—вже 5 хвилин будила мене Віта, вона ж моя найкраща подруга, вона ж моя сусідка по кімнаті в гуртожитку.

—Аааа, блііін, проспала, скільки годин?!

—Та не переживай, ще тільки 04:00—сказала ця падлюка і засміялась)

Ну да, їй хахоньки, а у мене сьогодні перший екзамен в технікумі.  А ще й потрібно встигнути на електричку додому поїхати. А електричка прибуде лише в 8:30, а так як я вже давно додому не їхала, то звісно заскучала за усіма рідними... . Але ж зараз лише 4 години, а екзамен можна здавати лише з 7-ми...блін, і це я могла поспати ще добрих 3 години...

—Віта, скажи, скільки ти плануєш прожити ще?

—Еее,—вона була явно розгублена,—нуууу, мабуть, років 70...,а що?

—А тепер поділи це число на 10...—і звісно ж все це я говорила ще лежачи в ліжку і з серйозним поглядом, від якого вона не доганяла до чого саме я клоню.

—Ну...7 і що?

—Раз...два...три...чотири...

—А знаєш, мені здається треба в туалет.—сказала вона і, зрозумівши, що даремно мене розбудила, побігла чимдуш у вбиральню.

Я така людина, що якщо вже прокинулась, то щоб там не було засинати не повинна, тому що просплю все на світі... . Тому я лише зітхнула та й стала застеляти постіль. Після того, я зрозуміла, що своїм вчинком до Віти я сама собі заблокувала вхід до вбиральні на цілу годину, тому водні процедури зачекають, поки я поп'ю свіжозвареної чашечки кави.

І тільки я зайшла на кухню, як у мене мову відняло моментально...



Валерія Ластівка

Відредаговано: 10.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись