У П'ятницю 13-го

У П'ятницю 13-го

Бігти… Швидше… Куди? Та не важливо! Аби не зупинятись… Гілка… Ще одна… Пригнутись. Зупинитись на хвильку, щоб перевести дихання. Знову цей шурхіт за спиною. Вдихнути поглибше і далі бігти… Бігти… Втекти від всіх і всього. Якщо пощастить… Їх багато. Вони розосередились по всьому лісу. Шукають мене, наче натреновані пси свою здобич. Мені ще пощастило – я не поранена, в мене цілі ноги-руки – може спробувати відбитися? Хоча, сумніваюсь, що це допоможе… Від нерівномірного бігу дихання почало збиватись, відчуваю, що ще трохи і почне колоти в боку. Але до цього моменту треба зробити ще один ривок. Можливо останній…

 

По нічному лісу стрімко бігла кароока дівчина. Здається, що все сьогодні було проти неї: довга, сіра сукня так і норовила зачепитись за гілки кущів щоб затримати свою власницю; чисте нічне небо та повний місяць яскраво освітлювали дорогу не тільки для втікачки, але й для її переслідувачів; вогка земля після дощу також слугувала буксиром. Вона не могла зрозуміти: як все так швидко змінилось?

Декілька днів тому в їхньому селі почали траплятись дивні речі. Спочатку почали зникати кури та качки. Селяни це списали на приблудних вовків, які час від часу влаштовували набіги на домашню худобу. В один з наступних днів зненацька небо затягнулось чорними хмарами, з’явився сильний вітер та пішов град. Вони наробили немало шкоди: зірвали дахи з будинків, розтрощили їх маленьку ярмарку, повибивали шибки у вікнах та повністю знищили велике поле пшениці. Неушкодженою залишилась тільки церква. Все це призвело до появи чуток, що за всіма цими нещастями стоять відьомські чари. Люди наче оскаженіли: першими відчули на собі ненависть селян жінки та дівчата, які недавно переселились до їхнього краю; згодом почались масові доноси практично на кожну особу жіночої статі. Хто його знає як би це все закінчилось, якби не старійшина села. Він закликав до спокою, встановив часові межі перебування на вулиці та назначив коменданта, який мав спостерігати за дотримання всіх правил. Старійшина, комендант, священик та ще декілька поважних селян паралельно зайнялись планом по ловлі відьми. Здавалось, що все більш-менш прийшло до норми. До певного моменту...

Ранок почався як завжди: дівчина замісила тісто у тітчиній пекарні, потім допомогла  немічній сусідці з хатніми клопотами, напоїла худобу... А потім щось пішло не так: загальна метушня, крики селян, чоловіки взяли до рук зброю та все, що було під руками… Комендант, священик та їхні посіпаки бігали-рискали поміж людьми. Щось випитували, когось шукали… Як стало відомо, відьма знову проявила себе – потруїла майже всю худобу. Люди почали коситись в сторону юної односельчанки, адже вона була остання кого бачили біля загону. Ще трошки згодом її звинуватили у відьмацтві і вона була змушена тікати.  

Біг юної дівчини почав потрохи сповільнюватись. Куди тікати, куди ховатись? У рідких деревах лісу все видно як на долоні. Та й місцеві мисливці під час своїх полювань на диких тварин обходили тут все і вздовж, і впоперек, тому це також не варіант. Дівчина почала панікувати. Паніка – лютий ворог здорового глузду. Вона підкрадається непомітно: то тут, то там тихенько потягнувши ниточки нервових закінчень, один різкий порух зіниць і вона вже ближче. Випадкова думка «я заблукала» і паніка наближається ще на декілька кроків. Крик інстинкту самозбереження «бери палку і обороняйся», різка зупинка бігу, підозріле шурхотіння та віддалений гавкіт собак – і ось вона вже за твоєю спиною, тягне свої страхітливі тоненькі ручки до твого розуму… І ти в її полоні: далі всі твої думки, дії, рухи вирішує тільки паніка. Ось так непомітно, ця небезпечна гостя підкралась до втікачки, повністю заволодівши її свідомістю.

Дівчина вибігла на галявину і не знала, що їй робити: залізти на дерево, знайти якусь непомітну нору, оборонятись, далі тікати, чи можливо зістрибнути з обриву, який знаходиться практично за її спиною? Секундна затримка, дві лишні думки і час втрачено. З лісу почали з’являтись постаті зі смолоскипами, палицями та вилами в руках. Бліді обличчя, освічені місячним сяйвом, не виражали нічого крім щирої відрази. Раптом з гурту чоловіків відділилась одна фігура і поволі почала наближатись до переляканої дівчини. Вона його впізнала – це був комендант. Сірі очі чоловіка, здавалось пропалювали в ній діру і не віщували нічого хорошого.

- Не чіпайте мене! Я не та, кого ви шукаєте! - в надії достукатись до його голосу розуму закричала втікачка, адже це єдине, що їй залишалось робити. Вона у пастці.

- Не прикидайся невинною овечкою! Ми все знаємо! Це ти винна! Через тебе в нас неврожай пшениці. Це ти потравила майже всю худобу! Відьма! – впевнено підступаючи говорив чоловік.

- Ні! Все не так! Я не відьма! Я ж росла на ваших очах, ви всі мене добре знаєте. Як я можу бути відьмою? Та я ніколи не підходила до худоби… - виправдовувалась біглянка, поволі відступаючи назад від чоловіка.

- Брешеш! – перебив мисливець, наближаючись до неї. У чоловіка був доволі простий план: зловити, допитати якими чарами вона знищила всі їхні труди, щоб мати уяву як вберегтись надалі, розпитати чи знає ще інших таких потвор і вбити відьму. – Є свідки того, як ти тинялась біля годівниць. А твій будинок? Він єдиний практично вцілів після «чорної зливи». Ти давно не ходила до церкви – боїшся гніву Господнього?

- Мене попросили долити води і все! Я не винна… Я з самого ранку працюю в пекарні, мені присісти немає часу коли, не те, щоб кудись йти… Навіть до церкви… – сльози заструменіли по щоках дівчини. На одну хвилину мисливцеві стало її шкода. Вона ж практично дитина… Але це не виправдання її чварам.



Анна Свіца

#2125 в Різне
#950 в Містика/Жахи

У тексті є: відьма, нечисть

Відредаговано: 13.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись