Уламки цивілізації

Уламки цивілізації

Ранок був млявий та безглуздий. Таким він був вже не один місяць. Ярослав вийшов на вулицю та втягнув холодне осіннє повітря. Восьма ранку в листопаді це ще напівсутінки з похмурим небом та пронизливим туманом. Він знову сховався всередину, одягнувся тепліше та взяв кошик для грибів.

Неспішно йдучи до лісу, знову згадав події останнього року. Закриття програми досліджень в Київській обсерваторії, повне припинення державного фінансування. Співробітники, що розходилися хто куди, аж поки він не залишився один. Тут, вдалині від міста, все це видавалось поганим сном.

У Лісники Ярослав переїхав кілька місяців тому, відправивши сам себе на одну із спостережних станцій Київської астрономічної обсерваторії. Потреби в цьому, звісно, не було. Задач для Київської кометної станції не існувало, як і для самої обсерваторії, але тут були два телескопи, ясне небо та мінімальна кількість людей. А ще було все необхідне для життя. Розрахунок на довгі спостереження був як ніколи доречним. Єдине чого бракувало, так це опалення. Але небайдужі односельчани допомогли зробити камін, тож Ярослав був цілком готовий до зими. 

Повітря у підліску було вогким та холодним, але дуже приємним. Все дихало життям, навіть, у пору засинання природи. Це заспокоювало і відволікало від сумних думок, що кожного дня роїлися в голові молодого астронома. Щоправда цієї оази спокою могло вже й не бути в 2073 році.

Лісники давно мали перетворитись на приміське котеджне містечко для багатіїв, а спостережна станція, зникнути з географії України та з астрономічних каталогів світу. Через територію станції планувалась широка траса до елітного кінного клубу. Такими були проекти олігархів минувщини, але все змінив випадок…

Під час урочистого відкриття того самого кінного клубу, обвалилась частина північного схилу разом з новозбудованим котеджем. Це не було таким вже дивом, бо північний схил давно входив до реєстру аварійних об'єктів, але звертати увагу на такі дрібниці у той час було не прийнято. Гірська порода поховала під собою відомого на той час олігарха і справа одразу набула розголосу, а грошовиті мешканці поспішили згорнути будівельну діяльність. Маркетинг проекту ще намагався якось зупинити інвесторів, впевняючи їх, що інші ділянки села, а також заповідний Чернечий ліс абсолютно безпечні для забудови, та розбиратись в таких деталях, на щастя, багатії теж не мали звички.

От так неочікувано, село позбулося одразу всіх своїх проблем. Припинилась незаконна вирубка заповідного лісу, врятувались від забудови пам’ятки археології часів неоліту, а головне – збереглася Київська кометна станція, що неабияк тішило столичних астрономів. Але тепер, все це вже не мало жодного значення…

Грибів у лісі було мало, та Ярославу пощастило знайти красеня боровика. Якщо його засмажити разом з картоплею, то вийде чудовий обід. Він оглянув ще кілька грибних сховків і повернув до станції. Сонце вже давно зійшло, та це не сильно змінило температуру повітря та барву сірого осіннього неба.

Ярослав із задоволенням повернувся до теплого приміщення. Кошик залишив на кухні, а натомість захопив чай з канапками і пішов до моніторів, що невпинно виводили дані з обох старих рефлекторів.

Тут досі стояли АЗТ-8 та АЗТ-14, телескопи, що більше століття вдивляються у зоряне небо. Раніше вони споглядали галактики, слідкували за стрімкими кометами та вишукували заблукалі астероїди. Та зараз обидва були озброєні фільтрами та направлені на Сонце.

Рік тому, це було б кричущим порушенням правил, бо кометна станція мала чітку спеціалізацію, зафіксовану в астрономічних каталогах світу. Але зараз вона могла спостерігати хоч за курчатами на сусідньому городі. Минулого року Київська астрономічна обсерваторія та обидві спостережні станції підпали під світову програму “Припинення підтримки невиправданих соціальними потребами об’єктів”.

Ярослав не встиг вивчити нові графіки активності Сонця, як перекриваючи їх, на екрані вискочило яскраве повідомлення:

“Доброго ранку, Ярославе!

Ми з прикрістю дізнались, що ваш рівень соціалізації перетнув нижню межу. Якщо ситуація з показниками не зміниться, то, на жаль, вас автоматично буде позбавлено фахового статусу. Це було б вкрай сумно, тому ми просимо вас пройти курс підвищення соціалізації. 

Чекаємо вас у нашому затишному Віртуалі! Нехай цей чудовий ранок надихне вас на нестримну творчість та теплі зустрічі з друзями.

Спільнота Українського Віртуалу,

З турботою про кожного щохвилини!”

– Дідько! – не стримався Ярослав.

Схоже, звіти про “творчі пошуки в гармонії з природою” більше не працюють…

– І як вони, в біса, дістали доступ до обсерваторних компів? – з роздратуванням додав він.

Але, насправді, його хвилювало зовсім інше. Проблеми зі службою Віртуалу це не те, що варто ігнорувати в сучасному світі. Ярослав швидко натиснув напис “Із задоволенням пройду курс соціалізації!”

На екрані заграла вітальна музика, а кумедний анімований котик підсунув список курсів:

“Я разом зі світом назавжди!”

“Хочу ще більше друзів!”

“Моїм друзям треба більше уваги!”

“Базова соціалізація”

Останнє було написано так дрібно, що губилося на фоні попередніх варіантів і Ярослав ледве поцілив у нього пальцем.

На екрані з’явилась його сторінка у Віртуалі.

– Так, не дуже дружньо, – всміхнувся він, глянувши на майже порожню стрічку.

Останній допис датувався минулим роком і детально описував наслідки зміщення магнітного поля Землі разом з технічними викладками. Не встиг він подумати з чого б почати, як виринула підказка:

“Напишіть, про що думаєте! Ваші друзі будуть раді прочитати ваш допис.”

Ярослав важко зітхнув і набрав рядок:

“Привіт всім!”

“Вам, мабуть, сумно. Напишіть про це!” – байдуже зауважила мережа.

“Мені сумно.” – втомлено написав Ярослав.

Мережу явно не вдовільнила відповідь, бо вона одразу вивалила текст:



Дар'я Гребельник

Відредаговано: 30.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись