Вчора

Вчора

1

М стояв на ескалаторі, що повільно опускався. Після пробіжки до станції під палючим сонцем прохолода метро була надзвичайно приємною. Свіжість поволі підіймалась тілом від ніг до маківки і шкіру почали вкривати мурашки.То було найприємніше, що сталось за сьогоднішній день. М проспав тож на роботі чекала нелегка розмова з керівництвом. Але то буде згодом. Зараз можна розслабити розум та тіло і насолодитись моментом.

         Він широким кроком зійшов з ескалатора (майже зістрибнув) і тепер поволі ішов вздовж гранітних колон станції ліниво човгаючи гумовою підошвою по підлозі. Зупинився приблизно посередині платформи, бо тут ,як  здавалось,збирається найменше людей. За кілька метрів стояла група з трьох хлопців підлітків. Той, що стояв спиною до М був вбраний в зелену футболку з якимось принтом в стилі графіті на спині, та простих сірих спортивках. Його 2 друга  стояли одразу за ним і всі втрьох вони щось активно обговорювали, періодично зриваючись на легкий смішок.

За кілька кроків з права на краю платформи не доходячи до жовтої лінії зупинилась огрядна жінка середнього віку і безрозмірній сукні, всуціль всіяній квіточками . В її руках був величезний білий пакет з зеленим зображенням з двох боків, наповнений чимось невеликим та круглим. Іншою рукою вона тримала «дамську сумочку», що по габаритам мало поступалась пакету.

Поглянувши ще раз на циферблат над тунелем, М опустив голову униз аби дати шиї трохи розслабитись. Погляд зупинився на своїх старих білих конверсах. Хоча білі вони були лише формально, оскільки зараз їх колір більше нагадував колір свіжозалитого бетону.  В кількох місцях підошва почала відклеюватись,  а білий гумовий носок був таким же «білим», як і решта взуття. Та все одно то була улюблена пара. «Треба було б вдягнутись акуратніше. Шеф і так буде злий, а я ще й виглядаю як …» - подумав М.

         Носки взуття ледь торкались жовтої лінії на підлозі, перекриваючи її всього на кілька міліметрів. Ця застережна смуга була на всіх станціях метро Києва. Обачний голос диктора повсякчас нагадував не переходити її, щоб вберегтись від катастрофи. Але по суті то була всього лиш лінія на підлозі. Не більше.

         З тунелю подув легкий вітерець.  Спочатку тихий, а потім все гучніший звук означав, що поїзд на підході. М подумав про роботу. Про те, що знову запізниться. Знову матиме неприємну розмову з начальством і так далі. Все як безліч разів до того. Та насправді він хотів думати лише про те, як повернеться додому, розвалиться на ліжку в самому спідньому і з насолодою потягуватиму холодне пиво.Може навіть…

         Потяг вже показався з тунелю.

         Раптом один з хлопців  щось голосно викрикнув і показав рукою кудись на спину М. Двоє його друзів різко обернулись в тому ж напрямку і їх обличчя застигли від жаху.  М  рвучко розвернув голову в тому напрямі, куди всі дивилися. І побачив.

          Машиніст навіть не встиг подумати натиснути на гальма. Коли поїзд вже майже прибув, за кілька кроків лівіше вийшов чоловік і підійшов до краю платформи. І коли М остаточно повернув голову на 180 градусів то побачив, як той стрибнув під потяг. Скоріше впав. І хоч все це зайняло долю секунди, М бачив це ніби в сповільненій зйомці. Молодий хлопець в сірих джинсах, та яскраво жовтій футболці (життєрадісного кольору) в останню мить прямо перед потягом широким кроком долає відстань від жовтої розмежувальної лінії до краю платформи, та не втримавшись на ногах летить просто під потяг. М знав, що це не можливо, але йому здалося, що в ту мить він почув хрускіт кісток і звук порваної та розчавленої плоті. По платформі навсібіч розсипались невеликі червоні кульки. «Хтось яблука розсипав», подумав М. «Звідки тут яблука?» Гучно завили гальма поїзда. Всього мить стояла мертва тиша, а тоді хтось закричав…

2

         Він не пам’ятав  як прийшов додому. Ні про які справи вже не йшлося. Треба подзвонити на роботу і все пояснити. Але не зараз. Він зайшов в ліфт, натиснув кнопку свого поверху. Наручний годинник показував 11:15.

          Ліфт приїхав  і М поволі пішов до своїх дверей, попутно виймаючи ключі з лівої кишені. Відчинивши двері він розшнурував кросівки, пішов в кімнату та сів на ліжко. Ця історія прокручувалась в голові  знову і знову. Чому так сталося? Він самогубець? Чи це нещасний випадок? М думав про всіх тих людей на пероні, що стояли і дивилися, думав про машиніста потяга, думав про себе. Думав про  хлопця, що впав. Думав як воно, коли тебе переїжджає потяг? Що ти відчуваєш в ту долю секунди допоки все не скінчиться?

         З цих роздумів  вивів телефонний дзвінок. Дзвонили з роботи. «Так, добряче ж я запізнився» – подумав М, «та й грець з ним». Від вимкнув дзвінок, тоді вимкнув телефон. Він підняв очі на настінний годинник, що висів напроти ліжка і побачив, що вже чверть на п’яту . «Як я міг так довго просидіти і не помітити? Та це було цілком логічно враховуючи обставини, і якби його не відволік телефонний дзвінок  хто зна скільки б тривав цей транс.

        Він встав, зняв сорочку та штани. Тоді знову підійшов до ліжка, ліг та закутався в ковдру з головою, хоча в квартирі, як і надворі, було дуже спекотно. Та зараз М не відчував спеки. Його тіло тремтіло від холоду.

3

         М лежав на ліжку і слухав своє дихання. Думав про того хлопця. Що це, нещасний випадок чи самогубство? Якщо самогубство, то чому саме в метро? Думок було так багато, що вони не вміщались в голові. М подумав про маму з татом. «Треба буде їм подзвонити. Цікаво як вони там». Він було взяв телефон, та згадав, що вимкнув його аби не дзвонили з роботи. «Подзвоню завтра. Так навіть краще». Зараз перше в житті М хотів сказати батькам, що він любить їх. Але якщо зателефонує зараз вони напевне здогадаються, що щось трапилось. Тож краще почекати до завтра. М згадував батьків. Згадував їхній будинок, де минуло його дитинство. І згадав ще дещо. Те, що ніколи нікому не розказував, навіть мамі. Він так глибоко заховав ці спогади, що майже забув про той випадок. І згадав лише тоді, коли на його очах померла людина. Колись він сам ледь не помер.



Анна

#1002 в Містика/Жахи

У тексті є: смерть, сон

Відредаговано: 30.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись