Пролог

— Та бути такого не може! — я скрикнула, дивлячись на тест із двома смужками.

Заплющила очі й знову розплющила.

Ой матінко.

Так, спокійно.

Переді мною низка тестів на вагітність — і всі з двома смужками. З першого тесту просто не осягнула таку радісну новину. Потрібно було ще п’ять зробити…

Набрала номер телефона батька дитини. Зараз зателефонуємо винуватцю урочистості, і все буде гаразд. Тремтячою рукою тягнуся до телефона.

«Абонент тимчасово недоступний. Залиште своє повідомлення…» — чути з динаміка.

Я проковтнула клубок, що підступив до горла. Тобто, як? Де Вова? Чому він не відповідає?

Може, він просто зайнятий, або мобільний розрядився?

Володимир — це чоловік, з яким я недавно познайомилася. І якось у нас все стрімко закрутилося протягом останнього місяця. Стільки романтики, скільки я отримала з ним — не було з жодним чоловіком у моєму житті. Особливо коли давно не було мужика, а тут з’явився.

У мене затримка й шість тестів із двома смужками.

Я нервово ходила квартирою. А раптом із ним сталося щось страшне? Потрібно обов’язково обдзвонити всі морги й лікарні. Але я навіть прізвища Володимира не знала.

Телефон задзвонив.

— Так, привіт, — я взяла слухавку, видихаючи.

Усе гаразд. Якщо подзвонив, отже, хоча б живий.

— Привіт, Яно, — сказав Володимир рівним тоном.

Його голос заколисував мене, як і в першу зустріч. Здавалося, що я захищена від усіх негараздів.

— Ой, я до тебе додзвонитися не могла. Думала, що сталося щось, — усміхнулася я й радісно видихнула.

Але Володимир мовчав. Повисла незручна пауза. Я нервово проковтнула. Потрібно б його якось запросити додому, а потім розповісти й показати тест. Як же він відреагує на цю новину? Раптом розсердиться? Або зрадіє? Ми про це поки не розмовляли. Але якщо з’їхатися збиралися, отже, він хотів сім’ю.

— Яно, зі мною все гаразд, але я мушу поїхати з міста. Ми більше не побачимося, — сказав він, а моє серце впало в п’яти.

— Але як… — прошепотіла я.

— Ян, слухай, — він усміхнувся по той бік. — Все ж було чудово. Таке буває. Я просто зрозумів, що ми не підходимо одне одному. Просто не хотів кривдити тебе, якби все зайшло далі. Ну, переспали кілька разів, що з цього трагедію влаштовувати?

От козел!

— Але…

— Нам було добре, але, вибач, просто забудь про мене. Усього тобі найкращого, — його голос знову пролунав із явним відтінком веселощів. — Ми більше не зустрінемося.

І, перш ніж я встигла відповісти, він поклав слухавку. Він явно знущався з мене під час розмови. Яка трагедія? От гівнюк! Зараз я йому влаштую трагедію.

Я передзвонила йому, але він просто скинув виклик.

Тремтячими руками набрала смс-ку про свою вагітність. Так я навіть його прізвища не знаю й де його шукати! Нічого. Сама не знаю, чому в мене були рожеві окуляри й ніяких думок про наслідки. Так, ми береглися, але, судячи з усього, погано. Ні таблетки, ні гумовий виріб не допомогли!

А він не хотів кривдити мене. Ось гад. Так він мене скривдив так, що тепер наслідки доведеться розгрібати вісімнадцять років!

Він з’явився в моєму житті, як дощ посеред пустелі. Так само зненацька й неочікувано.

Хоча будь-яка жінка не відмовилася б від того, щоби симпатичний чоловік запросив на вечерю в ресторан. Щоправда, на виніс, але все одно — навіть побачення на лавочці в парку було чудовим.

Ось так із першого погляду розумієш, що воно твоє. Твій чоловік, якого хотілося б бачити поруч із собою.

Ми місяць пробули разом, а потім зважилися з’їхатися. Ось він уже зовсім скоро мав перевезти речі.

Спочатку я дуже соромилася свого тіла. І для цього була причина. На моєму плечі з’явився якийсь дивний шрам. Мабуть, притулилася до чогось гарячого, ось і залишилося. Але хоч убий, не пам’ятала, коли це було.

Я навіть до лікаря зверталася, але нічого не допомогло. Цей шрам — ніби клеймо був випалений на шкірі. Я навіть пробувала забити його в тату, але й це не допомогло. Фарба просто не бралася в цьому місці.

Й ось як із таким каліцтвом та ще й перед чоловіком показуватися? Але ні, для Володимира я однаково була красунею, а на це клеймо він навіть не звертав уваги.

Я нервувала, як ніколи. Ходила з боку в бік по квартирі. Мене орендодавиця попередила — здає квартиру для несімейних людей. Якщо з’являться діти, то мене попросять з’їхати. А тут ось воно як. Гаразд. Квартиру можна буде знайти до того, як живіт почне випирати. Головне, щоби вона не взнала.

До батьків взагалі не варіант повертатися. Вони живуть у селі, і мені до роботи буде далеко. Адже гроші потрібні будуть…

Мені тридцять, а я просто мріяла добре провести час із чоловіком, не плануючи нічого серйозного. Але ж вагітність — це все. Це дев’ятнадцять років життя, присвячених іншій людині. Я хотіла дітей, але тільки коли вийду заміж, а тут заліт!

Я підхопилася. Тести полетіли на підлогу, але не впали, а злетіли на рівень моїх очей. Ем, а це що за ахалай-махалай? Що за школа Копперфілда в мене вдома?

Я здивовано дивилася на білі штучки, які кружляли в повітрі. Махнула рукою під ними, але нічого не відбулося. Вони все так само літали. Краєм ока помітила світіння на плечі в районі шраму.

Я метнулася у ванну і спустила рукав. Нічого. Шрам як шрам. Ой, це все гормони вагітних. Мало що може здатися.

Я набирала телефон Володимира, але він не відповідав. Ось же скотина рідкісна. Аліменти хто платити буде?

Не потрібен він мені такий. Або потрібен… Сама не знала.

Нічого. Я сама виплутаюся.

Куди наше не йшло!

Але, однаково, який же він козел! Просто гад.