Відьма виходить заміж

Глава 1. Перший танець

Цей день мав залишитися найяскравішим спогадом всього мого життя.

І я навіть не уявляла, що він ще й стане відправною міткою моєї долі, коли збиралася на бал…

Зовсім нещодавно я вступила в пору юності, і це був мій перший вихід у світ. Лілове плаття зі шлейфом, розшите чудернацькими зигзагами - золотом та яшмовими намистинами, невелика діадема з ліліями, прикрашена крихтами рубінів, атласні туфлі на кістяній підошві, зачіска зі збитих кучерів – такою я увійшла до осяйної зали, сповненої вишуканої публіки.

Мені тоді здавалося, що ніхто не звернув на мене уваги. Проте це було не так. Тільки ж як я могла здогадатися, коли не бачила жодних знайомих очей, ще й не підводила своїх. Соромливо тримаючись біля матінки, немов недосвідчене пташеня, яке щойно покинуло гніздо і ще не певне сили власних крил, я зрідка ковзала поглядом по паркету, за когось зачіпалася, через раз дихала та сповнювалася неспокоєм, який не мала з ким розділити. Бо я була невинна, мов янгол, у мене поки що навіть не було подружок, адже всі дні я проводила вдома, у величезному маєтку моїх батьків, вивчаючи історію, мистецтво, співи, танці та музику.

Я багато читала, вишивала гладдю і навіть їздила верхи на конях, проте ніколи не гралася із іншими дітьми як з рівними собі – або це були гарно виховані й здебільшого дурнуваті діти служниць, яких я мала за живих ляльок і верховодила між ними, як хотіла, або ж дорослі подруги моєї мами, які, мабуть, самі мали мене за ляльку.

- Матінко, я б хотіла зазнайомитися із доньками твоїх подруг, - часом благала я, розуміючи, що десь є діти такого ж соціального статусу, як і я, такого ж віку, вподобань, проте ніколи їх не бачила.

- Ні, тобі це не потрібно, - пояснювала матінка.

- Але чому?

- Ти маєш бути бездоганною, та й жодна із цих дівчаток тобі не рівня.

- Що, навіть принцеса?

- Навіть вона. Твоє призначення дуже високе, і колись ти зрозумієш, що перевершуєш їх усіх.

- Але з ними мені було б цікаво.

- Невже тобі мало розваг в палаці?

- Але я хочу гратися із розумними дітьми!

- Твоя Малола дурна? – матінка натякала на дівчинку, яка теж навчалася й ходила за мною скрізь, мов нитка за голкою.

-  Все, розмову скінчено, від усіх цих балачок у мене починає боліти голова. Гей, хто-небудь, заберіть та розважте свою пані!

Матінка падала на фотель та починала обмахуватися віялом, я ж поринала у вир різноманітних занять, якими мусять займатися діти заможних батьків.

- На тебе чекає велике майбутнє, - часом підходив батько та ніжно гладив мене по голівці, дивлячись кудись убік.

- Я стану королевою? – я надимала бундючно вуста та слідкувала за його поглядом.

- Можливо…

Здавалося, що мої батьки і справді готували мене за наречену для наслідного принца.

От тільки їхнім надіям не довелося справдитися.

Мій батько раптово помер.

А матінка, мабуть, дуже боялася зостатися самотньою вдовою, тому швидко знайшла собі нареченого.

Мене ж, свою єдину доньку, вона вивела у світ і віддала тому, хто першим запропонував чималі статки взамін за згоду стати моїм чоловіком.

 

Барон Вольдемар Жардинський - неймовірно заможний самітник, впливова при дворі особа та ловелас. Казали, що він був могутнім нащадком якоїсь там таємничої династії, добре знався на чорній магії, верховодив безтілесними сутностями та володів незчисленними скарбами. Можливо, що половина із того всього було брехнею, та все одно - дуже дивна людина.

Та ще й такого красеня не можна було не помітити відразу.

Серед натовпу Вольдемар Жардинський виділявся високим зростом та чудернацьким одягом. А коли я ковзнула поглядом по його постаті, мені на мить здалося, що довкола тіла цього чоловіка розливалося якесь чудовне світло; воно засліплювало очі, подвоюючись у ще одну постать, яка нависала зверху, просто над головою, немов дивовижна осяйна тінь, примарний двійник.

 Я швидко примружила повіки та опустила погляд донизу, нишком розглядаючи начищені до блиску чоботи , не сміючи зосередитися на обличчі.

Та й то мені здавалося, щойно хтось помітить мою увагу – і важка кришталева люстра впаде просто на мою голову.

Аби зменшити хвилювання, я зосередилася на дивовижній піраміді із кришталевих келихів, у які два лакеї наливали з темних продовгуватих пляшок шипучий напій. На якийсь час видовище мене відволікло, я з насолодою вдихала аромат яблучного соку, уявляючи його присмак у себе на язиці.

Наразі щось трапилося, я шкірою відчула довкола себе якусь дивну напругу, а потім почула стриманий шепіт справа. То така ж, як і я, юна дебютантка у темно-зеленій сукні, із рудими кучерями, тамуючи дихання, намагалася привернути увагу своєї матінки.

- Ти бачила? Поглянь же… – шепотіла вона. – Він іде сюди… просто в наш бік. Ой! Це ж він…

Тоді його чорний одяг повністю зливався з прямим смолянистим волоссям кольору воронячого пір’я, шовкова сорочка, що визирала зісподу, була оздоблена синім гаптуванням; один із пальців прикрашав золотий перстень, в якому таємничо зблискував масивний камінь. Той блиск розсіювався струменями зеленавого туману, огортаючи простір довкола, стелячись по паркету та заповзаючи під довгі спідниці.

В тому числі і під мою. Я навіть відчула легенький лоскіт на своїх литках й переступила з ноги на ногу, аби прогнати наслання.

 Аж ось, проминувши зацікавлений гурт жінок, пронизуючи таємничим поглядом з-під нахмурених брів, цей чоловік підійшов просто до нас із матінкою та, не промовивши ні слова, одним лиш кивком голови та впевненим порухом правої руки запросив мене на танець.

- Він обрав її, - тепер до мене долинуло кілька голосів, від переляку я аж втягнула голову у плечі та почервоніла до кінчиків вух.

Я була наївною та полохливою юнкою, тому поглянула на матінку, аби отримати пораду.

- Йди, - непомітно шепнула вона, схилившись до мого вуха, немов поправляючи моє волосся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше