Розділ №1. І нехай таємниці відкриються

Яка чудова осінь наприкінці жовтня: все червоне, жовте, яскраве і вкрай... божевільне! О, велика богиня Арано, ну поясни мені, простій відьмі, навіщо тобі треба було створювати стільки різних істот на одному клаптику землі? Невже не можна було розділити їх по різних планетах чи хоча б континентах? Це ж немислимо! Понад десяток різних рас, і кожна мала свої звичаї, традиції та особливості, які я повинна була знати.

І який біс сплутав мої документи в університеті? Дізналася — прибила б власними руками. Хоча відьмине чуття мені підказувало, що це все підлаштував ректор, аби заманити абітурієнтів на пробний та вкрай непопулярний факультет психології. Як результат всієї цієї афери — мені дали посаду одного з десяти психологів для нелюдів по всій нашій імперії. А ще, я отримала неперервний потік психічно нестабільних істот на будь-який смак і невеличкий офіс, де й проводила свої робочі будні.

Дивлячись на забитий до країв графік, мені хотілося битися головою об стіну — жодного вікна на найближчі місяці не передбачалося. Про відпустку можна було навіть не заїкатися, як і про лікарняне, тому що замінити мене просто не було ким. Хіба що вдасться відпочити, якщо якийсь клієнт розтрощить кабінет вщент. І то ненадовго, тому що імперія відбудовувала контору своїм коштом і займало це максимум тиждень. А далі все, як завжди: люди, нелюди, проблеми реальні й надумані, тихі відвідувачі або ж буйні. Нічого не змінювалося.

Старий бабусин годинник продзвенів вісім разів, оголошуючи її голосом чергову мудрість: «Люди йдуть, а мертві нервові клітини залишаються і хочуть помститися. Бережи себе, внучечко». Чуючи рідний голос, мої губи розтягнулися в усмішці. Поради цієї великої жінки завжди підіймали настрій. Недарма я їх притягла сюди після тривалих курсів підвищення кваліфікації. Розслабившись після психічно спокійних днів, вони повинні були мені допомогти не так гостро реагувати на стресові ситуації та особливості поведінки деяких неадекватних нелюдів. А такого завжди вистачало і багато хто з них просто не усвідомлював, що їхня “норма” могла бути для когось цілою катастрофою.

Тихий стук оголосив простір і у двері увійшов перший клієнт. Ним виявився статний чоловік, вкрай специфічної зовнішності: величезні фіолетові очі, природний магнетизм та надто красиве обличчя видавали в ньому інкуба. Одне з моїх незліченних татуювань спалахнуло, віддаючись теплом на ключиці, і охороняючи від вроджених чар. Незнайомець помітив сплеск магії та полегшено видихнув, сідаючи у крісло.

— Доброго дня, пані Елайно. Не уявляєте, наскільки приємно бачити професіоналізм, — куточок блідих губ ледь піднявся, видаючи напруженість співрозмовника.

— Доброго дня, лорде Нортон. Ну, чому ж не уявляю? Ми, відьми, вкрай чутливі до впливу інкубів, і тому намагаємося захистити себе від нього будь-якими способами. Адже ми з вами обидва знаємо, що зовнішність буває досить оманливою, а людські серця занадто тендітні, аби розбиватися лишній раз.

— Так, ви маєте рацію.

Поки клієнт з якимось скептицизмом розглядав інтер'єр, я налаштувала на запис магкам і сіла навпроти нього. Посунувши до чоловіка заздалегідь підготовлений договір, я помітила досить дивну реакцію — він сховав руки під стіл і відкинувся на спинку крісла. Цікаво, що приховувала така поведінка — вроджену гидливість до іншої раси чи небажання йти на діалог? Схоже, і те, і те.

— Що це за пристрій? — спитав він, вказуючи на невелику жовту сферу, яка повисла в кутку кімнати. Вона нагадувала величезного світлячка, який поміщався в долонях та іноді переміщався у просторі.

— Магкам. Він записуватиме наші сеанси та, за допомогою моєї магії, занурюватиме нас у потрібні умови для розв'язання проблем. Також, він може створювати ілюзію будинку, подорожувати по вашому минулому, візуалізувати пережиті ситуації та навіть змінювати їх перебіг, — помітивши стурбований погляд, я вирішила заспокоїти чоловіка, — Не хвилюйтеся, все записане не залишить межі мого кабінету. Якщо ви погоджуєтесь з договором, прошу поставити підпис, і ми зможемо розпочати наш сеанс.

— Дуже на це сподіваюся, — витончені пальці поставили хитромудрий підпис у контракті, і він відразу зник з наших очей. Поправляючи бордову краватку на своїй шиї, красень занепокоєно дивився на мене, не наважуючись на свою розповідь. Зробивши глибокий вдих, він випалив те, у що я не одразу повірила. — У мене виражений страх чужих дотиків і я не розумію, як з цим жити, коли на мене вішаються всі жінки підряд.

— Треба ж таке... Неочікувано... — здивувалася я, не уявляючи навіть, як це взагалі можливо. — А як ваші родичі сприймають цю особливість?

— Родичі? Чудово!!! Матінка щодня з любов'ю кладе натовпи красунь у мою постіль, від чого в мене почався нервовий тик і безсоння. Власне, до вас мене записала саме вона, тому я навіть не розумію, що я тут забув та як ви можете мені допомогти.

— А після чого почалася така реакція? Можливо, ви втомилися від чужих дотиків чи хтось близький вас зрадив? — розігрався професійний інтерес, ігноруючи реальну можливість позбутися від клієнта. Це ж треба таке? Інкуб із гаптофобією! Кому скажи – не повірять.

— Я змалку такий і давно з цим змирився. А ось матінці моїй мозкоправ не завадив би.

— Значить, вам боятися нічого! — спритно зловила на слові інкуба, доки не відкараскався розповідати. Це ж унікальний випадок! — Пропоную подорож по минулому, а потім я зроблю спеціально для вас амулет, який блокуватиме родову магію. Від фобії він не вилікує, але всякі дамочки перестануть вішатися вам на шию, що значно полегшить життя. Згодні?

— Магію інкубів майже неможливо заблокувати, як ви собі це уявляєте? — засміявся лорд, скептично піднімаючи чорну брову. — Ваше татуювання не можна набити всім істотам в Делірії.

— А про татуювання не йшлося, — посміхнулася, на ходу дістаючи магкам із повітря та простягаючи клієнту. За цим страхом щось стояло, і моя відьомська інтуїція аж свербіла від цікавості та нетерпіння. — Ну, невже вам не хочеться мінімізувати чужі дотики? Ви в жодному разі нічого не втрачаєте.