Глава 19.1969. Тоні. Натан.

   Я погодилася з ним. Він увімкнув музику в машині. Радіо періодично шипіло завадами, але це тільки додавало особливий шарм звукам музики. Потім Тоні увімкнув фари і запропонував:

   — Як щодо потанцювати?

   — Тут?

   — А чому ні? Ти коли небудь танцювала босоніж на піску нічного пляжу під світло фар автомобіля?

   — Ні! Ніколи!

  — Саме час спробувати.

   Він подав мені руку і ми увійшли в потік світла. Його руки ніжно і впевнено обійняли мене і почалося чарівне диво.

   Я не знаю, чому на мене так магічно діяли тоді танці з Тоні. Мені дуже подобалося просто довіритися йому і кайфувати в його умілих руках.

   Ось і в той момент я просто притулилася до нього і забула про все на світі. Прохолода піску, тепло його тіла, гаряче дихання на моїй шкірі. Все інше закрутилося і зникло в цьому чуттєвому танці. Залишилися тільки ми і море.

   Його губи доторкнулися до моїх. Я відчула гарячу чоловічу долоню на моєму стегні під спідницею. Я мимоволі здригнулася.

   — Тш-ш-ш! Не хвилюйся! Тут тільки ми. Цей пляж тільки наш. Прислухайся! Що шепоче тобі море? Не бійся своїх бажань!

*******

   — Де ти була? Ти не ночувала ні у моїх батьків, ні у своїх. Як і Тоні. Де ви були всю ніч?

   Я розгублено дивилася на Натана. Просто не була готова побачити його тут зараз. Я все ще чітко відчувала запах Тоні, тепло його рук на своїй шкірі, його легкий поцілунок на прощання на мої губах.

   — Що тут взагалі відбувається?! Я не міг тобі додзвонитися кілька днів! Ні тобі, ні твоїм батькам. Єдина, до кого я зміг додзвонитися — це моя мама. Вона сказала, що передала вам з Тоні, що я прилетів до Лондона і завтра вранці їду до вас. Я геть зсумувався за вами. Хотів побачити дітей, батьків. Забрати тебе. Дзвоню тобі, а твоя мама мені повідомляє, що ти поїхала в Лондон з Тоні. Виявляється, вона ні сном, ні духом, що я вже в Лондоні. Потім моя мама дзвонить і повідомляє, що дійсно, ви чогось зірвалися в ніч і поїхали невідомо куди. Я всю ніч не спав. Думав, що щось страшне сталося. Збирався вже виїжджати вас шукати. Що відбувається? Поясни мені! Де ви були всю ніч?

   — У нас зламалася машина, — пролепотіла я. — Тоні не зміг в темряві її полагодити. Ми переночували в машині. А на світанку він таки її полагодив. І ми поїхали в Лондон.

   — Чому ви зірвалися в ніч? Чому ти не почекала мене у батьків?

   — У Тоні були термінові справи в Лондоні рано вранці. А я ... Я просто хотіла побачити тебе швидше. Я скучила.

   Я не знаю, чому збрехала йому. Чому не сказала, що Тоні жодним звуком не обмовився, що Натан вже в Лондоні, що він планує приїжджати до мене та дітей. Напевно, не хотіла руйнувати крихкі взаємини між братами, які тільки-но відновилися. А ще дуже хотіла спочатку запитати про це у самого Тоні.

   Я дивилася на мого засмиканого і втомленого після безсонної ночі чоловіка і думала, що вчора вночі вчинила правильно. Я зробила крок до нього і хотіла сказати, що ...

    Раптом задзвонив телефон. Так раптово, що я здригнулася. Натан взяв трубку.

    — Так, я слухаю! … Привіт! … Та все нормально. Знайшлися. … Так, так! Я пам'ятаю, ти казала. ... Джен, спасибі за підтримку! Не хвилюйся за мене! Я в нормі! … Так, добре! Дженні, я обов'язково посплю. … Так, я знаю! ... Ні, Марк займається цим питанням. До речі, ти коли летиш? ... Ну, значить, напевно, не варто. ... Давай потім якось про це поговоримо! .... Так! Усе! Бувай!

   Він поклав трубку і повернувся до мене.

   — Чому ж не сказав "Цілую!". Посоромився дружини? — не втрималася я. Як же мене дратувала ця його Дженні!

   — Ти чого? — не зрозумів він.

  — У вас такі близькі стосунки, що було б логічним прощаючись сказати "Цілую!" — визвірилися я. — До речі, а де ТИ був останній тиждень? Джен дзвонила сюди. Шукала тебе. Просила передати, що не зможе приїхати у твій холостяцький барліг. Просила не хвилюватися. І сказала, що ти повинен був бути вже в Лондоні. Сказала, що здогадується, де ти міг зупинитися, якщо не вдома.

   — Ти щось не так зрозуміла. Ти ж знаєш, я дійсно повинен був приїхати на тиждень раніше, але навалилося стільки справ, що я не зміг.

   —  Ось воно як! Я не так зрозуміла?! І як довго вона тут, в Лондоні? Стільки ж як і ти? І то правда! Куди ж ти без свого улюбленого юриста!

   — Вона приїхала до своїх батьків. У відпустку. Тижнів зо три тому. Ми хотіли зустрітися, вибратися куди-небудь. Всі втрьох. Я хотів тебе ближче з нею познайомити. Думав, може ти перестанеш ревнувати. А, можливо, ви навіть подружитеся. Вона — дуже хороша людина.

   Я зі злістю перебила його:

   — Подружимся, значить? Так це ти МЕНІ нову подружку шукав? Я виглядаю самотньою? Так і є! Але мені не потрібні твої подружки! Такі хороші-розхороші!

   Я дійсно розсердилася. Й, чорт візьми, мала на це право! Як би там не було, Натан все ще мій чоловік! Недовго ж я жила так, як я хочу! І знову-здорово!

   — Досить! Припини це! Я дуже втомився, щоб вислуховувати ці дурниці! Я дуже скучив ...