Велесова ніч. Або як стати відьмою!

Вальпургієва ніч. Або як стати відьмою!

Двері невеликого магазину зачинилися з легким скрежетом. Був чудовий квітневий день. Теплий та сонячний. Упевненою ходою я попрямувала вздовж вулиці до свого будинку. Але спокійно дійти мені не вдалося. Мене штовхнув якийсь незнайомець, через що з моїх рук випав пакет, з якого розсипались яблука та почали розкочуватись по бруківці. 

- Вибачте! Я такий незграбний! - проказав юнак, допомагаючи збирати фрукти.

- Нічого страшного! Це я невдаха... - відповіла я.

- Єво, Володар бажає бачити вас у себе на балу! Ви сьогодні повинні прийти на Лису гору опівночі, потім вам про усе розкажуть. 

- Хто ви, та звідки ви знаете, як мене звуть? Та хто такий Володар? - спитала я, дивлячись на парубка.

- Сьогодні ви про все дізнаєтесь.... - Відповів незнайомець, дивлячись мені в очі.

На декілька хвилин мені здалося, що у його очах заграли язики пекельного полум'я, але вони швидко зникли. 

- Отже сьогодні ввечері.... 

- А як вас звуть? - спитала я.

- Можеш звати мене Веліал! - відповів незнайомець зникаючи в натовпі.

Це ім'я здалося мені дуже дивним. Але я вирішила спочатку дійти додому, а потім намагатися розібратися в усьому містичному та загадковому. З яким же нетерпінням я сіла за свій ноутбук на почала вводити запит "Веліал". Через декілька хвилин я перечитувала хвилюючу статтю про демона Веліала.

"... В Біблії ім'я Веліал пов'язане з такими поняттями як «суєта», «ніщо». Вважається найсильнішим падшим янголом, що перевершує навіть Люцифера. Виступає в ролі спокусника людини, який спокушає її до злочину. Цей демон зазвичай прекрасно виглядає, проте він лютий і лицемірний, але його зовнішність юна та прекрасна змушує засумніватися в цих якостях...."

Злякавшись я поглянула на годинник. Він показував 15:30. В мене є майже сім годин, щоб розібратись з усім, що відбувається. Чому саме я пов'язана з усіми містичними подіями, та чому саме мене так бажає бачити Володар?  Хто він такий? Я навіть зойкнула від власної здогадки. Помітила календар на стіні який показував 30 квітня. Раптом я пригадала одну давню легенду. 

"... Велесова ніч - це ніч з 30 квітня на 1 травня. Свято весни в наших предків. Але ця ніч має іншу сторону медалі. Бал в самого Князя темряви. На якому повинні бути присутні відьми. Одна з них повинна стати королевою...."

Отже мене запросили саме на цей бал. Невже в мене немає шансів, щоб відмовитись? Але мене навіть з того світу тепер витягнуть. Тому мені прийдеться прийняти запрошення. Невже я відьма, або мені потрібно стати нею? Цікаво, а як стають відьмами?

Майже годину часу я згаяла на пошук інформації, та обґрунтування фактів. Мене звуть Єва, так само як і першу грішницю, дружину Адама. Але в нього ще була дружиною і Ліліт. Але це лише легенди. 

Я пішла на кухню, щоб заспокоїтись. Зігріла чайник та налила духмяний трав'яний чай. Пара почала складатися в дивні та містичні візерунки. Я почала в них вдивлятися. Сама не помітила, як морок повністю охопив мене. Горить багаття, а навколо нього танцюють оголені відьми. Потім сюжет змінився, я побачила вродливого чоловіка з синіми очима. "Йди до мене, моя грішниця, я чекаю на тебе!" - почула я його голос. В чоловіка був приємний низький голос. Він приємно заволікав мене, змушуючи піддатися на зваблення. 

Чоловік продовжував розмовляти зі мною, і я навіть не помітила, як змінилась його зовнішність. Зараз він виглядав як міфологічний цар змій Полоз. Це був вродливий парубок з довгим чорним волоссям та зміїними очима. Я не могла не помітити його звабливу фігуру. Замість ніг в нього був хвіст змії. Він протягнув руку до мене, і над його долонею з'явилось червоне та соковите яблуко. "Приходь сьогодні на Лису гору за обіймами в тридцять три кільця..." - проказав змій-спокусник та марення розвіялось. 

Я намагалась прийти до тями ніби після поганого сну. Зі мною знову зв'язалися. Чоловік не називав свого імені, але я вже знала хто він. Годинник показував десяту годину вечора. Мені здалося,що марення тривало декілька хвилин, а насправді воно зайняло декілька годин мого часу. Злякавшись я підійшла до дзеркала та подивилась на своє відображення. Змін зовнішності не було. Понамагалась прикликати мітлу таким чином, як показували у фільмі "Гаррі Поттер", але в мене нічого не вийшло. Магія в мені також не прокинулась. 

Я одягла найкращу сукню та почала викликати таксі. Дочекалась поки диспетчер записала мою адресу та почала чекати дзвінок. Через декілька хвилин мені подзвонили та сказали, що авто чекає мене біля підїзду. Сівши до автомобіля, я побачила, що за кермом сидів той самий юнак, якого я зустріла сьогодні вранці. 

- Вітаю вас, королево! Володар вже чекає на вас! - проказав Веліал.

Зараз він був схожий на сина якого-небуть дуже впливового чоловіка. Його чорне волосся було зачісано в ірокез. Демон був одягнений в джинси та футболку. Його руки покривали татуювання на релегійну тематику. Також на руках були браслети в молодіжному стилі. Джинси були в дірках та прикрашені ланцюжками.  Веліал витягнув цигарку та закурив її, від полум'я з долоні. Полум'я освітило привабливі риси обличчя демона. Гра світла та тіней створювала якусь містичність та загадковість. 

- Будеш? - спросив Веліал, протягуючи мені пачку цигарок.

- Я не курю! - впевнено відповіла я.

- Як бажаєш. Двічі повторювати не буду. 

Юнак повернув ключ та ми почали рухатись на дуже великій швидкості. Але у великому місті було багато заторів і ми не могли швидко дібратися до місця призначення. Столиця жила своїм стрімким та розкішним життям. 

- Знову стояти! - прошипів Веліал, та вдарив кулаком по керму.

- Це ми ще мало у заторах стоїмо. Буває так, що і по декілька годин треба. - Відповіла я.

- Заплющ очі! - наказав демон.

Я виконала його бажання. Раптово на мене ніби подув холодний вітер. Потім було відчуття порожнечі. Я втратила відчуття плину часу. Все виглядало так, ніби я знаходжусь у відкритому космосі, де ніщо не має влади наді мною. Ніби крізь сон я почула голос Веліала: "Ми вже прииїхали. Можеш розплющувати очі!". 



Китти

Відредаговано: 21.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись