(Детектив)

Глава №1

Інколи, починає здаватися, що ми стоїмо на одному місці. Немов застрягли і більше не бачимо правильно шляху. Якщо я скажу, що його немає? Що ніхто не знає, як воно це правильно? Минулого року мені почало здаватися, що все повстало проти мене. Чорна, як смола, полоса заполонила моє життя. Повітря навколо мене було сповнене невдачею. Усе, чого я торкалася, починало працювати проти мене. .Мене звати Бріна Ластівка. Мені 24 роки. Я народилася в невеличкому місті, та коли мені було 6 років, батьки переїхали до Києва. Вчитися я любила, тому рідні бачили мене економістом або юристом. Освіту я здобула, отримала гарну роботу. Свята з рідними, кіно по вихідним.  Що може бути краще? Але все це було не моє. Я ніби жила чужим життям.  Шукаючи себе, я спробувала знайти хобі: танці, фітнес, йога. Результат був мало втішний. Мій хлопець бачив, що зі мною щось коється, тому він подарував мені запрошення на курси профайлерів, які так вчасно відкрили в Києві. Заняття були три рази на тиждень. Я старанно їх відвідувала. Для нашої країни такі курси були екзотичною подією. Відвідувачів було не мало, особливо тих, що були фанатами різних фільмів та серіалів. Все почалося 31 жовтня. В цей день доля змінила свій курс та розпочала іншу гру. Мої заняття проводила молодий спеціаліст Діана Миколаївна. Вона дуже цікаво читала  нам лекції. Багатий досвід, цікаві подорожі, нові знайомства. З якою тільки захопливістю Діана Миколаївна розповідала про свою роботу, Але цього вечора вона спізнювалась. Її помічник, довго не міг розпочати заняття. Він нервував, витираючи піт з лоба. Євген, так звали цього переляканого хлопця:

-Заняття сьогодні будуть? – нарешті, хтось спитав.

-Так… Ні… Я не знаю. Зачекайте ще трохи.

-А чого ми чекаємо, де пані Діана?, - прокричала жіночка в червоному светрі.

Тільки-но Євген хотів щось сказати, як двері відчинилися. В кімнату зайшли двоє чоловіків та жінка. Вони пройшли до трибуни і озирнулися навколо.

-Доброго вечора, дякую що прийшли, - розпочала жінка, - мене звати Роксана Міхалюк, я працівник міжнародного бюро розслідувань.

На вигляд їй було не більше 45 років. Невеличкого росту, злегка повненька. Темне коротке волосся вперто лізло в очі. Вона багато жестикулювала. Зелений костюм приходилось поправляти, бо неслухняна тканина так і лізла до гори. Зрозумівши, що ми усі заінтриговані вона сказала:

-Це Дмитро Васильович - слідчий по нашій справі.

Чоловік стомлено кивнув. Було видно, що він не спав  декілька ночей. Темні круги під блакитними очима сірою тінню проглядалися на світлі. Коротко підстрижене волосся хаотично стирчало у різні сторони. Старенькі джинси та светр бурштинового кольору, кричали про любов до комфортного стилю. Він стояв з блокнотом у руках і уважно дивися на нас.

-Це наш поважний консультант із Англії - Рональд Гідсон, - сказала Роксана.

Я не вірила своїм очам. Сам Рональд Гідсон стояв перед нами. Нас вчили по його книгам, лекціям. Він був легендою у світі медицини, особливо психології.

-Good evening ladies and gentlemen, - розпочав він.

-Тиша була незміна. 60 людей сиділи нерухомо.

-Не буду вас лякати,  я розмовляю українською.

-Ми думали ви розмовляєте лише англійською, - сказав хлопець с першого ряду.

-Ні, я володію багатьма мовами. Мало хто знає, але моя мати родом із Києва, тому ми з вами земляки.

-Неймовірно, як це можете бути ви? – спитала жіночка у жовтому плащі.

-Легко мадам, особливі обставини викликали мене до вас.

-Про що ви кажете?

На цей раз пані Роксана вийшла в перед. Її обличчя було холодним:

-Вашого вчителя, Діану Миколаївну Черкасенко вбито. Її тіло знайдено вчора за містом. Почерк вбивці співпадає з людиною, яку шукає Інтерпол.

По кімнаті поповз шепіт. Люди проговорювали знов і знов, що Діану вбито. Гомін ставав нестерпним.

-Вибачте, я маю питання, - викрикнула я,  мене ніхто не почув, - вибачте, я маю питання, містер Гідсон.

На цей раз мене почули і стало тихо:

-Так, міс?

-Бріна. Мене звати Бріна.

-Дуже приємно міс Бріна. Так яке питання.

-Те що сталося дуже страшно, але чому ви прийшли до нас? Як вбивство вчительки з України причетне до профайлера з Англії?

Містер Гідсон ледь помітно усміхнувся:

-Дуже правильне питання міс Бріна. Я займаюся цією справою 6 років. Переслідую цього спритного вбивцю. Але тільки зараз я впевнений, що обрав правильну країну.

-Що це значить? – запитала я.

-Це значить, що вбивця серед нас. Він зараз в цій кімнаті і дихає з нами одним повітрям.

Глава №2

Рональд Гідсон – людина з великої літери. Психолог, профайлер, верифікатор та вчений с трьома ступенями. Його праці були переведені більш ніж на 40 мовах світу. Кожна служба мріяла отримати консультацію такого професіонала. Незважаючи на свою популярність, містер Гідсон вів скромний спосіб життя. Жив в невеличкому домі, десь у лісі. Їздив на старенькій Volvo і обирав просторі футболки на розпродажу. Гроші не цікавили його, лише робота та наука. Містеру Рональду було 56 років. Він цілком виглядав на свій рік. Невеличкий зріст, відносно підтягнуте тіло завдяки вечірнім пробіжкам, які він обожнював. На половину сиве волосся було укладено назад. Завжди вибрите підборіддя підкреслювало трішки гострі риси обличчя. Карі очі нагадували два топази. Носив він завжди просторий одяг, але інколи, як істинний англієць, надягав дорогий парадний костюм. Я завжди мріяла попасти на його живий виступ. Зараз коли події так стрімко розвивалися, я не могла повірити, що все це не сон.  Містер Гідсон оголосив, що серед нашої групи був вбивця, якого шукає весь світ. Почалася паніка, але пані Роксана зупинила  її своїм криком.