Весілля Фігаро: епілог

повний твір

ВЕСІЛЛЯ ФІГАРО: ЕПІЛОГ

 

У великому кам'яному прохолодному пивному льосі було галасливо й парко. Десятки людей, переважно заможних і вдоволених життям бюргерів, сиділи навколо столів, потягували з великих глиняних кухлів прозоре пиво, здуваючи на підлогу білу піну, що осідлала верхівки коряків, затягувалися з невеликих люльок тютюновим димом і все гаморили і галасували, розпліскуючи навколо себе гарне настрій і відчуття легкого сп'яніння.

За одним зі столів, без перуки і в розхристаній білій сорочці, блідий від недосипання і з синцями під очима від щоденної гульні, сидів Амадей. Лівою рукою він обіймав за талію якусь пишногруду дебелу фрау, котра сиділа у нього на колінах і мала досить таки заяложений і неохайний вигляд, правою ж стискав кухоль з пивом, який час від часу підносив собі до вуст. Фрау теж була добре напідпитку, увесь час загравала з Амадеєм, підлещувалася до нього, лізла цілуватися, однак у неї нічого не виходило: вона лише увесь час слинила чоловіка, намагаючись дістати своїм вологим язиком його ясен, і раз-по-раз запускала пухкі пальці своїх білих рук Вольфгангу у волосся, примушуючи того схиляти голову до її схожих на херсонські кавуни грудей. А ще вона увесь час гузникалась у нього на колінах, прагнучи розпалити у композитора хіть та пристрасть своїми пухкими, немов хліб, сідницями.

Крім фрау навколо столу сиділи кілька звиклих до дармового пригощання гульвіс. Вони голосно розхвалювали оперу «Одруження Фігаро», прем'єра якої нещодавно відбулася, напевно очікуючи, що, розчулений лестощами, Амадей замовить для них ще по кухлю пива. Ярижники голосно сперечалися, згадуючи якісь моменти з опери, час від часу наспівували найбільш вдалі мелодії і партії, що запам'яталися найбільше, іноді сильно фальшуючи, і зізнавалися автору у своїй щирій повазі і любові. Втім, Амадей на це не реагував, оскільки вже взагалі не здатний був реагувати на що-небудь, і лише міцніше і міцніше притискав до себе цицькату фрау і запивав її п'янкі, хоч і не дуже влучні поцілунки, не менше п'янким пивом.

– Ну скажи, Амадею, що потрібно для успіху? – раз-по-раз допитувався у композитора Альберт Кан – молодий студент, котрий вивчав музичне мистецтво, не спав ночами, створюючи перші музичні твори, і мріяв теж коли-небудь досягти лаврів світового визнання.

Він сидів за спиною генія і увесь час заглядав Моцарту в обличчя з правого боку, оскільки з лівого сиділа дебела фрау. Блакитноокий юнак був обдарований природою, мав гарний слух і добру пам’ять, і, закоханий у творчість композитора, прагнув за будь-яку ціну зрівнятися а то й перевершити його.

Амадей чув ті питання і у відповідь лише усміхався; від нього струменіла радість і неабияке задоволення, проте зараз композитор не здатен був говорити про музику. Спудей знову і знову ставив одне й те саме запитання, навіть смикав композитора за рукав сорочки, аби привернути його увагу, і все допитувався і допитувався, жадаючи почути від свого кумира якусь таємницю, яку той міг виказати під впливом хмільний розкутості. Проте Амадей мовчав, лише один раз недбало кинув у відповідь:

– Працювати, – після чого заходився палко і пристрасно цілуватися зі своєю подругою.

Студент пустив те повз увагу і все допікав генія власною надмірною цікавістю. Якоїсь миті Амадею ці розпитування набридли; він невдоволено відштовхнув від себе огрядну жінку і гукнув до приятелів:

– Хто-небудь має із собою Біблію?!

– Так! Маємо! – загукало одразу ж кілька чоловіків, витягаючи з кишень малоформатні книжечки.

– Чув? – Амадей обернувся до Альберта Кана. – Вони мають Біблію. Візьми її, розкрий на будь-якій сторінці і прочитай перший рядок, на який впаде твій погляд: те і буде тобі підказкою – що необхідно для успіху. Я сам з цього починав... Знаєш, що мені тоді випало? Еклезіяст, 9 глава, розділ 7.

Він раптом голосно гикнув, щоби позбавитися зайвого повітря у шлунку, потім кивнув головою, струснувши при цьому своїм довгим розкудланим волоссям і немов би ставлячи цим рухом велику крапку в їх розмові, аж раптом з апетитом присмоктався вустами до вологих варг фрау, котра знову вмостилася йому на коліна і вже знемагала від бажання і шалу. Наситившись глибоким поцілунком, Амадей знову відсторонив від себе набридливу жінку, різко звів догори правицю, тим самим привертаючи до себе увагу оточуючих і змушуючи всіх замовкнути, і враз голосно заспівав:

Гей, виходь гулять, спудей! К бісу весь книжковий крам!

У шинку нам – привілей. А трактир нам – Божий храм.

Ніч змарнуєм за стаканом і уп’ємось казна-чим,

Доброчинність – пердюганам, Відчайдушність – молодим!

 

Він доспівав до кінця перший куплет і відразу ж його пісня була підхоплена оточуючими: шанувальники Амадея та кілька відвідувачів пивного льоху дружно вдарили кружками по столах, – від чого шумуюче пиво вискочило назовні і полилося, залишаючи білу густу піну, по руках, манжетах та колінах, – і голосно заспівали приспів:

Життя лине мов вода.

Смерть не дасть відстрочки.

Не повернуться назад

Весняні деньочки.

 

Після чого, ніби по команді, підхопилися, обернулися, сіли обличчям до спинок своїх стільців і, голосно тупаючи черевиками і стукаючи по підлозі дерев'яними ніжками стільців, з азартом вершників помчали навколо столів у якомусь шаленому ритмі, немов би сиділи зараз на справжнісіньких арабських скакунах.



Володимир Сіверський

Відредаговано: 25.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись